Словник української мови

ВИРУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́РУЛИТИ, лю, лиш, док., перех. і неперех. Виводити літак (зрідка автомобіль) по землі у певне місце. Механіки, підтримуючи за площину, вирулювали машину для зльоту (Іван Ле, В снопі.., 1960, 263); — Начальству ніколи не вгодиш... — скрушно думав шофер, вирулюючи машину на магістраль (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 18);
//  Рухаючись по землі, виїжджати у певне місце для зльоту або для стоянки після посадки (про літаки). Задиханий, спітнілий, підбіг [Максим] до каси аеродрому саме в ту хвилину, коли літак вирулював на стартову доріжку (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 230).