ВИРУВАТИ, ує, недок.
1. Утворювати вир, вири,
крутитися, клекотіти. Каламутна вода плигала на
камінні, на глибинних місцях вирувала — несла жовту
піну, траву, паліччя (Олекса Десняк, II, 1955, 410); Море
навколо нас. Воно біснується й вирує (Павло Тичина, II, 1957, 35);
// Нестримно рухатися, змінюючи напрямок,
повертаючись то в один, то в другий бік (про вітер, полум'я
і т. ін.). Вирували вітри, ламали дерева, збивали молодий
плід в садах (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 151); Стрілянина
вщухла, тільки приглушені голоси долітали звідти, де
вирувало полум'я (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 50);
* Образно. Я напружено думав, а Береговенко уважно стежив
за виразом мого обличчя, ніби намагався вгадати, які
думки вирують в моїй голові (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955,
108).
2. перен. Бурхливо рухатись великою масою;
виявляти збудження, неспокій швидкими рухами, криками
і т. ін. Над широкими дунайськими плавнями вирує хмара
гайвороння (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 185); Постоявши
кілька хвилин, Максим спустився знову на Хрещатик.
Безконечний людський потік вирував і клекотів (Іван Цюпа,
Вічний вогонь, 1960, 135); На Гаркушиному току в цей
час вирувала незвичайна сходка (Олесь Гончар, Таврія.., 1957,
281); Різномовна бурхлива юрба кипіла і вирувала, як на
ярмарку проти Нового року (Зінаїда Тулуб, Людолови, I,
1957, 419);
// Буяти, протікати на повну силу. Уже
струмлять по них [гілках] весняні соки, уже вирує
приховане від людських очей життя (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 137);
Тиша запанувала там, де ще недавно було стільки
гомону, сміху, де вирувало життя (Іван Цюпа, Назустріч..,
1958, 300).