в означеннях
Тлумачення, значення слова «виривати»:

ВИРИВАТИ 1, аю, аєш, недок., ВИРВАТИ, рву, рвеш, док., перех.

1. Рвучи, висмикувати, витягати що-небудь звідкись. А кропиву завжди виривають, як погане зілля (Панас Мирний, II, 1954, 48); Люди вибирали картоплю, зрізували соняшники, звозили гарбузи, виривали матірку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 374); Слободянюкові недавно вирвали передні верхні зуби.., капітан шепелявив (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 75);
//  З силою відокремлювати частину від цілого. Рана була дуже болюча. Куля вирвала шматок тіла під пахвою, зачепивши і зламавши ребро (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 177);
//  З силою віднімати що-небудь у когось. [Настя:] Хоч на макове зерно оддячу за горе України! (Прожогом вириває ключі з Марусиних рук) (Нечуй-Левицький, II, 1956, 465); Як хижаки, налетіли вони [бандити] на здобич і, вириваючи її один в одного, тут же встигли пересваритися між собою (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 307); Огієнко з люттю вирвав лантух у Цимбала з рук (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 442);  * Образно. Але ось знову чвиркає вогник і вириває з напівтемряви зали Антонову бороду (Іван Микитенко, II, 1957, 55).
Вирвати з серця — примусити забути кого-, що-небудь. [Орест:] Мого кохання не можеш одібрати, його вже ніхто не вирве з мого серця, навіть ти (Леся Українка, II, 1951, 44); — В цю тяжку для мене хвилину я знайду в собі сили, щоб вирвати тебе, осоружного, назавжди з свого серця (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 16).

2. перен. З великими зусиллями, труднощами рятувати, визволяти кого-, що-небудь. — Ти вирвав її [дівчину] з самоговогню, ти врятував від неминучої смерті (Іван Франко, VI, 1951, 159); Стоїчний, холодний спокій польового хірурга, який бачив у цьому полі не одну смерть, вирвав у неї не одне матроське життя, глибоко вразили Крайнюка (Василь Кучер, Голод, 1961, 167); Чи побачимо ми їх [дочок і сестер], хоч посивілих? Побачимо. Доб'ємося та вирвемо з неволі, і не простимо проклятим фашистам жодної сльози, жодної сивої волосини (Олександр Довженко, III, 1960, 45);
//  Силою, погрозами добиватися, одержувати що-небудь від когось. Всі його думки зійшлися тепер на одному: скористатися хвилиною панічного спантеличення, в якому перебував майор, і вирвати з нього цінне зізнання (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 88); [Катерина:] Коли у тебе вирвали слово [про згоду на одруження], яке йшло не з серця, тоді безчесний Филимон і твої батьки (Олександр Корнійчук, I, 1955, 307);
//  З труднощами знаходити для якої-небудь мети час. Коли б хоч з чоловіком словечко перемовити, так не вирве й годинки вільної: то те він робить, то йде, то їде, як гість додому навертає (Марко Вовчок, I, 1955, 27); Дозвольте п'ять хвилин Позачергово вирвати між ділом. Я розкажу приємнішу з новин — Що проліски у лісі засиніли (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 6).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 467.

Коментарі (0)

ВИРИВАТИ 2, аю, аєш, недок., ВИРИТИ, ию, иєш, док., перех.

1. Риючи, копаючи, витягати що-небудь звідкись. Умираючи, казав у пущі вирити під дубом два скарбці з грошима (Марко Вовчок, I, 1955, 40); І ось одного дня в Барабашевій клуні вирили з купи вівсяної соломи пару чобіт, украдених у сільського крамаря... (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 30).

2. Риючи, копаючи, утворювати заглибину, яму. Се як вода сильна, що колись кручі, береги виривала (Марко Вовчок, I, 1955, 171); Одна величезна, наче високий міст, машина, на якій сидів хлопець і керував нею, виривала, рухаючись, широкий, глибокий рівчак (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 11); Вирив собі ямку під пеньком заєць і ліг, задрімав (Олександр Копиленко, Як вони.., 1948, 96).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 468.

Коментарі (0)