ВИРИВАТИСЯ 1, аюся, аєшся, недок., ВИРВАТИСЯ, вуся, вешся, док.
1. Відокремлюватися,
відділятися від чого-небудь;
// Випадати, вислизати з
чого-небудь, звідкись. Як вирветься сокира з рук — Пішла
по лісу косовиця (Тарас Шевченко, II, 1953, 59).
2. З силою звільнятися (від кого-, чого-небудь).
[Вернидуб (обіймає її):] Тася! [Таня (виривається
і тупотить ногами):] Геть! (Іван Кочерга, II, 1956,
36); Голодний Голубок зрадів, не оглядівся — Під
сіточкою опинився.., Одначе вирвався і полетів (Леонід Глібов, Вибр.,
1957, 115); Свєнціцький дригав ногами, намагаючись
вирватися, і раптом зловчився і боляче хвицнув Коржа
підбором під груди (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 52);
// Переборюючи перешкоди, труднощі, вибиратися
звідки-небудь, кудись. — Він, той Вихор, не з такого пекла
виривався. Прийде і на цей раз... (Василь Кучер, Чорноморці,
1956, 357); Опришкам сховатися нема де і.. вони мусять
вириватися куди-будь — або на Волощину, або на Чорногору
(Гнат Хоткевич, II, 1966, 241); Але в'язні не втрачали надії
вирватися на свободу, не схилялися перед жорстокою
долею (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 209); Тільки невелика
частина численного гарнізону вирвалася з Чернігова,
перейшла мостом на лівий берег Десни (Семен Скляренко, Легендарний
начдив, 1957, 56);
// У швидкому русі віддалятися від
інших. — Кулемет!.. — кричу я не своїм голосом і
вириваюсь наперед, мало не збиваючи якогось чоловіка з ніг
(Петро Колесник, На фронті.., 1959, 198); [Ясний:] Не можу
зрозуміти, товаришу комдив, чому відходимо. [Свічка:]
Ми вирвались далеко, командуючий вирішив зібрати
всіх у кулак (Олександр Корнійчук, II, 1955, 48).
3. З труднощами знаходити можливість, час, щоб відлучитися куди-небудь. Мабуть, спить [панич] десь в писаря в клуні на сіні. А тим часом треба його ждати... Не можна вириватись до Корсуня (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 109); Якось-то-вирвалась Олеся, пішла до тітки одвідати стару в недузі (Марко Вовчок, I, 1955, 29); Після півночі комбриг, доручивши командування одному з своїх штабних офіцерів, вирвався на часинку в село і зайшов у хату, де лежав його син (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 13).
4. Рвучко прориватися, виходити назовні, раптово
з'являтися де-небудь. В Стеблеві, де кінчається
містечко, де Рось виривається з тісних берегів, обставлених
скелями, є дуже гарне місце (Нечуй-Левицький, II, 1956, 199);
Поблизу горіли хата і хлівець, з-за дерев довгими язиками
виривалося полум'я (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 314);
При виверженні вулкана з кратера вибухами страшенної
сили вириваються гарячі гази (Фізична географія, 5, 1956, 100);
// Роздаватися, звучати, так чи інакше проявлятися.
Під школою — як на улиці: пищать дівчата, кашляють
парубки, виривається в темряві здавлений сміх (Степан Васильченко,
I, 1959, 313); [Зоя] намагалася стримати ридання, а
вони все-таки виривалися, і все тіло дівчини здригалось од
напруження (Вадим Собко, Справа.., 1959, 73); Проте коли б
ніч була ясніша, Саня ніколи не дозволила б своїм
почуттям вирватися назовні (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 105);
// Несподівано, поспішно говорити що-небудь,
запитувати, твердити. Яків зараз і вирвався: — Якого ж
подарочка треба? Навчіть, пане! (Марко Вовчок, I, 1955, 78);
— Звісно, що коло дому.. наручно буде, — вирвався з
радою рудий Панас (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 391);
// безос.
Мимоволі або раптово бути сказаним. — Невже?! — вирвалось
у поета, — він міг забути вас? (Леся Українка, III, 1952, 705);
— Який скарб? — вирвалось у Микули (Семен Скляренко, Святослав,
1959, 18).
5. тільки недок. Пас. до виривати 1.