ВИ́ШКІРЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до вишкірити. Ганна побачила через тин барбосову морду з роззявленим ротом, з вишкіреними зубами (Нечуй-Левицький, I, 1956, 87); Повід у вишкірених зубах. Не витримав, вирвався кінь (Олександр Довженко, I, 1958, 35).