Словник української мови

ВИШКІРЯТИ, яю, яєш і ВИШКІРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИШКІРИТИ, рю, риш, док., перех., розм. Розсуваючи губи, розтуляючи рот, пащу, відкривати, показувати (зуби). Акула важко дихає розтуленою пащекою і вишкіряє три ряди зубів (Леонід Смілянський, Крила, 1954, 135); Пес, прип'ятий біля буди, не встає зі свого леговища, а, побачивши його [комісара], вишкірює зуби (Іван Франко, VIII, 1952, 80); Вовк озирнувся на нас, сердито вишкірив зуби (Олександр Копиленко, Як вони.., 1948, 45).
♦ Вишкіряти (вишкірити) зуби (ікла) до кого і без додатка, зневажл.: а) посміхатися, осміхатися; сміятися. А до мого чоловіка все вишкіряє [дячиха] ті зубища, де не встріне (Нечуй-Левицький, II, 1956, 15); Враз дама дожовує, ковтає і премило вишкіряє золоті зуби до Юри (Юрій Смолич, II, 1958, 47); б) погрожувати. [Дранко:] Дивись, я свої [зуби] вишкірю (Марко Кропивницький, I, 1958, 217); Він живе надією на той час, коли можна буде відверто вишкірити ікла, але друзі, стримані англійські друзі, наказують чекати (Олесь Донченко, II, 1956, 85).