ВИСКАКУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИСКОЧИТИ, чу, чиш, док.
1. Стрибати звідки-небудь кудись. З
кабіни вискакує сяючий Федір (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958,
371); І леопард із льоху вискочив на сцену (Тарас Шевченко,
II, 1953, 276); Сахно причалила й вискочила на берег
(Юрій Смолич, I, 1958, 79);
// розм. Швидко вибігати,
виїжджати звідки-небудь, швидко вибігаючи, виїжджаючи,
з'являтися десь. На вулицю вискакували люди з відрами і
бігли гасити пожежу (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 39);
Гукнув [чоловік] на товариство, а ті так і вискочили з
лісу, оборонили старця (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 230);
Машина в'їхала в ліс, попетляла ще трохи по тісній просіці
і вискочила на галявину (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 292);
// тільки док., перен. Вийти з скрутного, складного
становища. І не міг він умом знести, яким дивом-дивним
він живий та цілий вискочив [з баталії]... (Марко Вовчок,
I, 1955, 333).
♦ Вискочити як Пилип з конопель — раптово і
недоречно сказати що-небудь, виступити з чимсь.
[Горлов:] Ну, редактор, вискочив з статтею як той
Пилип з конопель (Олександр Корнійчук, II, 1955, 12); Як (ледве) не
вискочить серце — дуже часто, сильно б'ється серце від
переляку, напруження і т. ін. [Друга:] Та се ж
Мар'яна! От навісна! Отак налякала; серце як не вискочить —
б'ється... (Степан Васильченко, III, 1960, 9); Як тяжко бігти проти
вітруї.. Серце ледве не вискочить (Микола Руденко, Остання шабля,
1959, 237).
2. Стрибком, стрибками підніматися куди-небудь.
Замриборщ вискакує на сідло, садовить позад себе Левка,
а батько насилу влазять у коляску (Михайло Стельмах, Кров
людська.., I, 1957, 131); Він [Мемет] оббіг свої покої й
вискочив на дах кав'ярні (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 398);
// розм.
Швидко вибігати, виїжджати на що-небудь, кудись.
Шофер натискує на педалі, і машина, мов вітер,
вискакує на гору... (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 298).
3. розм. Швидко або раптово вилітати, випадати звідки-небудь. — У старовинному кресалі кременем били по залізу — вискакувала іскра (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 145); Вода напре, дивись, то вискочить гвіздок, То паля тріснула, то заставку розбило (Євген Гребінка, I, 1957, 70); Муляр узяв пляшку і вдарив її в денце; пробка вискочила і навколо запахло сивухою (Степан Васильченко, I, 1959, 92).
4. перен., розм. Раптово з'являтися, утворюватися на чому-небудь. Вони [веснянки], капосні, навіть на повіках вискакували навесні (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 89); Кайдашиха почутила, що в неї на тім'ї вискочила гуля (Нечуй-Левицький, II, 1956, 318); — Розумієш, ні за що — нічого й не буває. Даремно і чиряк не вискочить (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 71).
5. тільки док., у кого, перен., розм. Швидко досягти
якого-небудь звання, швидко зайняти якусь посаду.
[Кость:] Слухай. Коли Франц дасть тобі яку
записочку до Марини Іванівни, то принеси мені, я тобі два
злоти дам і постараюсь, щоб ти мерщій в ліврейні вискочив
(Карпенко-Карий, I, 1960, 449); [Смотрицька:] Анкетні
дані [Римаря:] молодий, талановитий, відповідальний!
З міністром ручкається, може й сам у міністри
вискочити (Михайло Стельмах, Зол. метелиця, 1955, 32).
♦ Вискочити заміж — швидко, несподівано або дуже
молодою одружитися. — І чого я дурна вискочила рано
заміж? — зітхнула Ганна (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 18).