Словник української мови

ВИСЛО́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́СЛОВИТИ, влю, виш; мн. висловлять; док., перех. Передавати словами (думки, почуття і т. ін.). Він став щось висловлювати по-якутськи швидко та палко, але що, я не міг розібрати (Павло Грабовський, III, 1960, 93); Говорили [бійці] про свої пригоди, висловлювали свої думки й поради (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 201); Пронька.. з захопленням висловив бажання приєднатися до мандрівника (Олесь Донченко, VI, 1957, 14); Був не в силі я висловить муки, що туманила думи мої. Ми мовчали, і сльози розлуки напливали на вії твої (Володимир Сосюра, II, 1958, 119);
//  перен. Виражати тим чи іншим способом. Часом можна висловить пейзажем Те, для чого слів нема людських (Максим Рильський, III, 1961, 315).