в означеннях
Тлумачення, значення слова «висмоктувати»:

ВИСМОКТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИСМОКТАТИ, кчу, кчеш, док., перех.

1. Смокчучи, ссучи, витягати з кого-, чого-небудь рідину, рідку масу, витягати з чогось вологу; висисати. Ще була у королівни діонея — квітка, що ловила і висмоктувала метеликів і мух, що сідали на її листячко (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 449); Прокіп Кіндратович.. спокійно сьорбав коньяк, ретельно висмоктував сік із тоненької скибочки лимона (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 90); Після моркви я ще висмоктував мед з тютюнових квітів (Олександр Довженко, II, 1959, 13); Вони поїли все дощенту, висмоктали кісточки, висьорбали юшку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 23); Ґрунт попід цитрусами затвердів та спресувався, висмоктали деревця з-під себе всю вологу (Олесь Гончар, II, 1954, 198);
//  розм. Повільно випивати. Довго держав він чарку коло рота, висмоктував останню крапельку (Нечуй-Левицький, I, 1956, 119); Посидівши хвилин з п'ятнадцять за порожнім столиком і висмоктавши грамів з двісті коньяку, відчув якесь полегшення (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 179).
Висмоктувати (висмоктати) з пальця — говорити що-небудь, запевняти в чомусь, не спираючись на факти; Висмоктувати (висмоктати) кров (сили, соки): а) дуже знесилювати, змучувати кого-небудь. Висмоктала її соки тяжка робота, підрізала крила зневіра... (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 205); б) тяжко експлуатувати. Проклятий рудий пес Никифор, тіун боярський, висмоктує кров (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 28).

2. перен. Забирати, віднімати все або більшу частину, позбавляти кого-, що-небудь чогось. До вечора вони мусять викопати довгий рів.. Рівчак цей нікому не потрібний, а просто треба висмоктувати останні сили у в'язнів (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 243); Між кріпаками теж ішли свої суди та пересуди. І вільні, бач, і кріпаки. Два роки ще покрепи. Нащо ці два роки? Щоб останнє висмоктати з нас, щоб наглумитися над нами наостанок? (Панас Мирний, IV, 1955, 204); Будеш отак лити сльози та бідкатися день у день — і незчуєшся, як горе висмокче з серця останні краплини сили (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 7); — Висмокчуть вони [суди] з нас останній гріш і старцями по світу пустять, — зітхає Морозенко (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 251).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 491.

Коментарі (0)