ВИСНО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СНУВАТИ, ую, уєш, док.
1. Робити висновок, висновки. З
уривчастих згадок, схоплених протягом розмови, товариші
висновували.., що, крім Калиновичів, був іще інший
претендент до спадку (Іван Франко, VI, 1951, 203); Він [цісар]
трон обняв за юних літ І з того виснував фальшиво, Що
нібито цілком можливо Великим царством правувать
І водночас розкошувать (Гете, Фауст, перекл. Лукаша,
1955, 400);
// перех. Виводити з чого-небудь певне
твердження. Арістотель.. зі звісних йому грецьких
літературних творів висновував правила, які буцімто
кермували поетами при компонуванню тих творів (Іван Франко, XVI,
1955, 256); Маєш ти виснувать думку: нічого з того,
що ми бачим, Не пропадає: одне з одного поновляє
природа (Микола Зеров, Вибр., 1966, 131).
2. рідко. Створювати в уяві. Зажив Грицько тихим пахарським життям, хоч не таким, яке йому за парубоцтва думка висновувала (Панас Мирний, II, 1954, 80).