ВИСОТА́, и, жін.
1. Відстань від основи предмета до
найдальшої точки його вгорі по вертикальній лінії.
Там [на палаці].., на страшенній висоті, стояло щось
біле (Панас Мирний, III, 1954, 303); Не висотою хмарочосів
вимірюється гідність народів, а високістю мети і
намірів! (Олександр Довженко, III, 1960, 70);
// Віддаль від земної поверхні
по вертикалі вгору. З висоти старої груші видно
довкола величезні горизонти прекрасного світу (Юрій Смолич, II,
1958, 49); Волох вів літака на висоті двохсот метрів
(Вадим Собко, Зор. крила, 1950, 36);
// Відстань якоїсь точки,
частини земної поверхні по вертикальній лінії від рівня
моря.
Набирати висоту див. набирати.
2. Простір на великій віддалі від землі. Сіяє сонце з висоти (Іван Нехода, Під.. зорею, 1950, 39); Лелека пливе в висоті (Максим Рильський, Вибр., 1940, 39).
3. Будь-яка частина земної поверхні, вища від навколишнього простору. І ви, канівські рідні висоти із живим, вічно трепетним серцем Тараса, ви ж для нас вищі од усіх на світі гір! (Павло Тичина, II, 1957, 112); Один по одному підіймалися мінометники на висоту за командиром роти (Олесь Гончар, I, 1954, 53).
4. перен. Високий рівень розвитку чого-небудь.
[Мойсей:] Так, з низин.. Я хотів їх [рабів] підвести
Там [туди], де сам став, до світлих висот І свободи,
і честі (Іван Франко, XII, 1953, 511); Мрію я про той близький
час, коли.. всі висоти культури будуть і в селянина
напохваті (Юрій Яновський, II, 1954, 127); Чернишевський і його
соратники на величезну висоту підняли суспільно-політичну,
зокрема історичну думку в Росії (Комуніст України,
12, 1966, 42).
♦ Бути (стояти) на висоті чого і без додатка —
задовольняти високі вимоги. [Соняшник:]
Потрібно, щоб і цемент, і вапно, і все інше — було на висоті.
Адже відповідатимемо ми самі! (Любомир Дмитерко, Дівоча доля,
1960, 33).
5. Величина, розмір, рівень чого-небудь. Висота
тиску; Висота температури.
▲ Висота звуку — якість звуку, яка визначається
переважно частотою коливань.
6. мат. Перпендикуляр, опущений з вершини фігури або тіла на основу, а також довжина цього перпендикуляра.
7. астр. Кут між площиною горизонту і напрямком на світило.