ВИСТАЧАТИ, аю, аєш, недок., ВИСТАЧИТИ, чу, чиш, док.
1. чого і без додатка, безос. Бути достатнім для чого-небудь. — Чи вистачає ж вам на прожиток? — спитав Кміта (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 328); Водички з джерела лиш на потреби вжитку ледве вистачає (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 102); Вистачило сили волі встати й сміливо йти вздовж річки навпростець через лінію ворожих постів (Микола Трублаїні, I, 1955, 49).
2. перех. і без додатка, заст. Забезпечувати чимсь, давати, постачати щось у достатній кількості. Брат йому усе вистача, чого тільки треба (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 328); — А там ще [дочки] як почнуть вигадувати свої витребеньки.. Та все по моді.. Я тобі кажу, що на силу велику вистачаю! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 121); Я не обіцяю вистачити другу частину (Панас Мирний, V, 1955, 360).