Словник української мови

ВИСТЕЛЯТИ, яю, яєш, недок., ВИСТЕЛИТИ, лю, лиш, док., перех. Укривати чим-небудь всю поверхню чогось. В кімнаті було свіжо від лугової трави, якою щоранку жінка вистеляла долівку (Ярослав Гримайло, Син.., 1950, 68); [Михайло:] Я вистелив би тобі сю стежку найкращими килимами (Ольга Кобилянська, II, 1956, 62);
//  Розкладати, розстеляти що-небудь на чомусь. Брала дівка льон дрібненький, Брала, брала, тонко вистеляла (Українські народні ліричні пісні, 1958, 516);
//  тільки док., рідко. Нагнути до самої землі; виложити (траву, злаки). Злива тривала проте зовсім недовго, страшним могутнім потоком вона прибила городи і вистелила траву (Юрій Смолич, День.., 1950, 7).