ВИСТО́ЮВАТИСЯ, юється, недок., ВИ́СТОЯТИСЯ, оїться, док.
1. Стоячи, відпочивати; довго стояти (про коней, овець і т. ін.). Вівці, вистоявшись за день, ідуть швидко (Словник Грінченка); Він правив кіньми.. баскими, вороними, що вистоялися в хазяйській стайні без роботи і тепер зміями рвалися з упряжі (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 52).
2. рідко. Внаслідок перебування в нерухомому стані виділяти з себе осад; очищатися (про рідину).
3. Набувати кращих якостей внаслідок тривалого стояння, витримування в певних умовах. Палило сонце, копи вистоювались, мотався люд по стерні, возили снопи, скиртували (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 146); — Постав же на піч [цід], хай вистоїться (Панас Мирний, III, 1954, 251); Трава на луках понад Здвижем вистоялася вже, а жита по той бік битого шляху вже половіють (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 174).