Словник української мови

ВИСТРУ́НЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИ́СТРУНЧИТИСЯ, чуся, чишся, док. Випрямлятися, ставати дуже прямо, струнко. Старший сержант Івашко виструнчується, прикладає руку до козирка (Петро Панч, Іду, 1946, 51); Лукію наче кольнуло щось. Виструнчилася, заніміла. Очі з тривогою вп'ялися в гостя (Олесь Донченко, III, 1956, 128);  * Образно. Вона [Даша] йшла, як завжди, алеєю молодих осокорів, що виструнчилися вздовж тихого завулка (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 210);
//  Ставати струнким. [Пан Стась:] Ви гляньте, як наш дядя зразу розгулявся! Одмолодів, виструнчився, прямо не впізнаєш. Що то — волю почув! (Степан Васильченко, III, 1960, 229).