ВИСТУКУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИСТУКАТИ, аю, аєш, док.
1. тільки недок., неперех. Стукати раз у раз протягом якого-небудь часу. Діти починають стрибать, танцювать, бігати по лавках: одно співав, друге сміється, те в заслонку вистукує (Степан Васильченко, III, 1960, 262); По рейках колеса вистукують дзвінко (Ігор Муратов, Широка дорога, 1950, 6); Десь вдалині вистукував дятел (Микола Трублаїні, III, 1956, 453); На кухні голосно вистукували «ходики» (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 77).
2. перех. Відтворювати ритм пісні, мелодії і т. ін.
за допомогою стуку. Хтось мугикав пісню, і Кузьма
мимоволі вистукував такт пісні ногою (Віталій Петльований, Хотинці,
1949, 130); Він вистукав [щітками] і висвистів з
надзвичайною вправністю ще один мотив, потім раптом почав
швидко чистити мені черевики (Леонід Смілянський, Сашко, 1957,
93);
// Передавати що-небудь, користуючись умовним
стуканням. Водолаз вистукав азбукою Морзе запитання
(Микола Трублаїні, II, 1955, 497).
3. перех. і неперех. Виконувати роботу, ударяючи по клавішах друкарської машинки, ключем телеграфного апарата й т. ін. Весь час, поки ад'ютант вистукував на машинці, [ротмістр] жадібно затягувався цигаркою (Андрій Головко, II, 1957, 533); Телеграфіст зрозумів, що тут щось особливе й таємниче і вистукав цю довжелезну телеграму (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 108).
4. перех. Стукати по чому-небудь з метою виявлення
чогось (порожнини, схованки і т. ін.). Ці чотири мужі
ходили з кімнати до кімнати і вистукували облуплені
стіни (Олесь Донченко, VI, 1957, 525); Голосно вистукують суху
деревину одуди... (Микола Олійник, Леся, 1960, 108);
// мед.
Досліджувати стан внутрішніх органів по звуках,
утворених легким постукуванням молоточка чи пальців по
тілу. Аналіз крові й просвічування зробили ще вчора.
І коли його почали вистукувати й обмацувати, Артур
Натьс зрозумів, що сьогодні кінця ще не буде (Олесь Донченко,
I, 1956, 368).
5. перех. Стукаючи об що-небудь, видаляти щось зсередини. З розмаху вистукав [Наливайко] об дуба недогарки з люльки, недбало сховав її в кишеню (Іван Ле, Наливайко, 1957, 262).