ВИСУШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИСУШИТИ, шу, шиш, док., перех.
1. Робити що-небудь сухим;
позбавляти вологи. Сонце вже пригрівало, висушуючи рештки
роси на придорожніх квітах і бур'янах (Володимир Гжицький,
Вел. надії, 1963, 51); Не висушать тебе [джерело]
пекучі літа дні (Микола Зеров, Вибр., 1966, 279); Висушив
вітер степові шляхи (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1948,
558); Вранці, коли зійшло сонце, юнак, висушивши одяг,
міцно заснув (Олесь Донченко, III, 1956, 362); * Образно. Жар
знищив силу тіла І соки мислі висушив (Іван Франко, XIII,
1954, 29).
♦ Висушувати (висушити) сльози (сльозу) —
втішати, заспокоювати того, хто плаче. Поцілунками він
висушував її сльози, і вона заспокоювалась, і знову було
їй так хороше з милим, як завжди (Анатолій Шиян, Баланда,
1957, 226); Рідна пісня заплете розмову, у стареньких
висушить сльозу (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 116).
2. перен. Робити худим; виснажувати. Глибокі
зморшки порізали високе чоло, покарбували колись повне рум'яне
обличчя, спершу висушивши та вив'яливши його (Панас Мирний,
III, 1954, 14);
// Позбавляти життєвих сил; знесилювати.
Старість, що не кажи, висушує не тільки тіло, а й
мозок (Михайло Стельмах, I, 1962, 461); А Твердохліб уже три
місяці не виходить з хати.. Висушила клята хвороба
(Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 456);
// Змучувати,
доводити до повного виснаження. [Ром ця:] Бач, як
спалила, як висушила його туга (Степан Васильченко, III, 1960,
455).
3. розм. П'ючи, спорожняти посуд; випивати до дна. Барильця, пляшечки, носатку, Сулії, тикви, баклажки, Все висушили без остатку (Іван Котляревський, I, 1952, 168).