ВИСИХАТИ, аю, аєш, недок., ВИСОХТИ, ВИСОХНУТИ і рідко ВИСХНУТИ, хну, хнеш; мин. ч. висох, ла, ло; док.
1. Втрачаючи рідину, воду, вологу, робитися
сухим. Другу ніч уже не спить Оленчук, другу ніч не
висихає на ньому важкий, просякнутий сиваською ропою
одяг (Олесь Гончар, II, 1959, 428); Настала посуха, земля
висохла так, що під ногами дзвеніла (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
247); Біла фарба ще не встигла гаразд висохнути і
вилискувала глянцем (Олесь Донченко, V, 1957, 538); Тужно крізь
шиби мутні визирають вони [діти] на подвір'я, Німо
питають: коли висхне болото грузьке? (Іван Франко, XIII, 1954,
306);
// Випаровуватися, зникати, випаровуючись.
Тумани відпливають на сон до дібров, Висихає роса на
торішньому листі (Микола Руденко, Поезії, 1949, 72); На луках
ще не висхла дощова вода (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950,
68);
// Зникати, не поповнюючись більше. Ой на горі
вітер повіває, А в криниці вода висихав (Павло Чубинський, V, 1874,
135); То не пекучі сльози, що висихають од погляду милих
очей, од щирого кохання! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 145).
2. Ставати сухим, втрачаючи життєздатність (про рослини). Висихають стебла квітів, прів пожовкла трава (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 255); Колись добрий садок висох, де-не-де стирчать цівки всохлих груш або яблунь (Панас Мирний, IV, 1955, 136); Ранньою весною, говорив дідусь, тут росла трава, але на середину літа вона вже встигала висохнути (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 124).
3. перен. Виснажуватися, худнути внаслідок глибоких переживань, тяжкої праці і т. ін. Полетіла б я до тебе, та крилець не маю, Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 5); Пішов чоловік з косою і торбиною за плечима, а діти його висихають з голоду, мов сіно (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 524); Од праці висох, вичах, аж очі йому в лоб позападали (Олекса Стороженко, I, 1957, 31).