ВИСИЛА́ТИ, аю, аєш, недок., ВИ́СЛАТИ, вишлю, вишлеш, док., перех.
1. Відправляти що-небудь поштою,
залізницею, передавати через когось і т. ін. — А що ж
робити: їдьте, батюшко, додому та висилайте ціліші
вози, та ще вишліть зайвого воза, щоб на віз поскладати
вози (Нечуй-Левицький, III, 1956, 125); Завтра, найпізніш
по-завтрьому, вишлю посилку (Леся Українка, V, 1956, 208);
Вони [моряки] часто згадують його добрим
словом і просять вислати їм останнє його фото (Василь Кучер,
Чорноморці, 1956, 407);
// Слати, направляти
кого-небудь кудись з певною метою. — Висилає [теща] мене
в найми, а я кажу: коли ти посилаєш у найми, то й сама
служи (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 318); Сторожує тут [на
фермі] тітка Гаманка, часто замість себе вона висилає
батька, діда Гордія (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 26);
Розвідать берег вислав капітан двох моряків (Іван Гончаренко,
Вибр., 1959, 388).
2. Позбавляючи кого-небудь права жити в якомусь
районі, в якійсь області, країні і т. ін., відправляти
за їх межі або в певне місце. Жандарми хапали людей і
замикали їх у тюрму або висилали до Сибіру (Олесь Донченко,
VI, 1957, 242); Охотськ, Приморської області, заснувала
та бідна голота, яку вислали за неоплачені борги
(Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 21);
// Відправляти кого-небудь кудись
у примусовому порядку. Серед ночі темної біржа
запалала, Що молодих хлопців та дівчат В неволю тяжкую
фашистськую висилала (Українські народні думи.., 1955, 488);
— Сашку тепер вишлють до Харкова як малолітнього
рецидивіста (Іван Микитенко, II, 1957, 335);
// рідко.
Примушувати вийти геть. Стала вдова постіль слать, Стала
плакать і ридать.., Дітей своїх висилать (Павло Чубинський, V, 1874,
66); — Що ж у тій книжці пишеться? — питає
Марта. — Не знаю, — одказую їй. — Тілько що папа почав
читати про якісь думи, а мама звеліла нас вислати
(Панас Мирний, IV, 1955, 340).