ВИСИСАТИ, аю, аєш, недок., ВИССАТИ, ссу, ссеш, док., перех.
1. Ссучи, висмоктувати, витягати з
чого-небудь рідину, вологу або рідку масу. — Вона
[філоксера] живе на виноградних корінцях, висисав з них
сік, і через те кущ засихає (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 202);
Висисала [тітка Рузя] рештки м'якуша з ракових ніжок
(Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 187); Хазяйка була особливо
чомусь роздратована.. Здавалося їй, що теля у мурої
виссало [молоко] (Андрій Головко, I, 1957, 137).
♦ Висисати (виссати) з пальця — говорити що-небудь,
запевняти в чомусь, не спираючись на факти.
З якої ж би речі вона [Мокрина] стала їй, Гаїнці,
брехати? Не з пальця ж вона виссала те, що казала!
(Борис Грінченко, II, 1963, 394); Висисати (виссати) кров (сили,
соки): а) дуже знесилювати, змучувати. Кров висисав
оте остогиджене, Прокляте нишком шиття, Що
паненя, вередливе, зманіжене, Вишвирне геть на сміття
(Павло Грабовський, I, 1959, 52); Важка і незвична для нього праця
думок.. висисала прудко його сили (Іван Франко, V, 1951, 357);
б) тяжко експлуатувати. Я ж працював на його
[посесора] душу; він здер з мене моє грішне тіло, а пан
виссав мою кров (Нечуй-Левицький, II, 1956, 213).
2. кого, з кого, перен. Виснажувати, позбавляти сил. З різноманітного руху міста виринула в його душі туга за домом... туга, що воліклася, що висисала його (Ольга Кобилянська, II, 1956, 91); Купелі [лікувальні] так мене виссали, що я ледво ногами волочу (Василь Стефаник, III, 1954, 235); — Царська служба страшніша смерті. Пропаще життя! Все виссуть з бідного чоловіка, а потім на старості літ і скибки хліба не дадуть (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 38).