ВИТІЮВА́ТО, книжн. Присл. до витіюватий. Хоч Ніколає висловився надто туманно і витіювато, однак Петру зрозумів, що він хоче познайомити його з такою людиною, яка ховається від [королівської] влади (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 73).
ВИТІЮВА́ТО, книжн. Присл. до витіюватий. Хоч Ніколає висловився надто туманно і витіювато, однак Петру зрозумів, що він хоче познайомити його з такою людиною, яка ховається від [королівської] влади (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 73).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 513.