Словник української мови

ВИТІВА́ТИ, аю, аєш, недок., ВИ́ТІЯТИ, ію, ієш, док., перех. і неперех. Вигадувати що-небудь, робити щось незвичайне. — То вона тілько таку ману пуска та витіва і грамоти, і школу (Панас Мирний, IV, 1955, 14); Брався [Юра] за найважчі справи і навіть витівав неймовірні речі (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 61);
//  Робити різні витівки, жартувати, пустувати. Вперше Юхимині перехотілося дуріти, як завжди вона витівала з парубками (Юрій Яновський, II, 1958, 375); [Пріська:] О... це вже знову витіяв щось той дурисвіт. Дражниться та й дражниться з чоловіком (Степан Васильченко, III, 1960, 78).