ВИТІВА́ТИ, аю, аєш, недок., ВИ́ТІЯТИ, ію, ієш,
док., перех. і неперех. Вигадувати що-небудь, робити
щось незвичайне. — То вона тілько таку ману пуска
та витіва і грамоти, і школу (Панас Мирний, IV, 1955, 14);
Брався [Юра] за найважчі справи і навіть витівав
неймовірні речі (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 61);
// Робити різні витівки,
жартувати, пустувати. Вперше Юхимині перехотілося
дуріти, як завжди вона витівала з парубками (Юрій Яновський,
II, 1958, 375); [Пріська:] О... це вже знову витіяв
щось той дурисвіт. Дражниться та й дражниться з
чоловіком (Степан Васильченко, III, 1960, 78).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 512.