в означеннях
Тлумачення, значення слова «витягатися»:

ВИТЯГАТИСЯ, аюся, аєшся і ВИТЯГУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИТЯГТИСЯ і ВИТЯГНУТИСЯ, гнуся, гнешся; мин. ч. ви́тягся, лася, лося і витягнувся, лося; док.

1. Розтягатися в довжину, довшати. Від струсу у лампах то витягувалися, то притухали вогненні язики (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 323); За той місяць він міцно похудів, очі запали в голову, і уста ще дужче витягнулися та поблідли (Іван Франко, II, 1950, 181);
//  Розміщатися низкою в одну або кілька ліній. Татари злазили вгору добре відомою їм стежкою, витягтись у лінію як колонка мандруючих мурах (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 399); Вийшовши на галяву, за якою далі починався поріділий ліс і чисте поле, взвод на ходу витягнувся довгим ключем (Яків Качура, Вибр., 1953, 377);
//  розм. Виростати, ставати вищим. За цю зиму парубок якось витягнувся, став спокійнішим і по ночах не кликав тата (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 269); Подивився [Гішка] з жалем на дівчаток, що за останні роки витягнулись, як бадилинки (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 113);
//  перев. док. Видовжитися, схуднувши (звичайно про обличчя). Він виріс, лице якось витяглось і загострилося (Іван Микитенко, II, 1957, 339); За дні штурму Черниш помітно схуд, і його смугляве хлоп'яче обличчя ще більше витяглося (Олесь Гончар, I, 1954, 57).
Обличчя витягається (витягується, витяглося, витягнулося) — про вираз здивування, розгубленості, страху і т. ін. Губанов натяг на носа величезні чорні окуляри і став читати. Мірою того, як він переходив від рядка до рядка, обличчя його похмурніло, витягалось (Вадим Собко, Справа.., 1959, 158); Відчув, як витягнулося від подиву моє обличчя (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 402).

2. Випрямляти, вирівнювати своє тіло. А інший [хлопець].. Пряменько витягнувсь та й скочив через тин (Євген Гребінка, I, 1957, 80); Першим отямився Остап. Він хижо витягся над гривою коня і вітром полетів навздогін (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 32); Лисиця підняла вгору гостру морду, вся витяглась, немов пожадливо нюхала повітря (Олесь Донченко, IV, 1957, 375);
//  Ставати дуже прямо, рівно; виструнчуватися. Як хто поважно виступав та згорда дивився, то він [швейцар], як та верства, витягався (Панас Мирний, III, 1954, 256); Командир взводу враз ви́тягся струнко (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 35);
//  Лягати, випрямивши ноги. — Мати буде завжди матір'ю, — кинув згодом Михайло, витягаючись на лаві (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 42); Якось під час перепочинку, витягшись горілиць край шляху, задрімав Данько (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 22);
//  рідко. Те саме, що потягатися. В сінях кашляє Ясько, потім входить заспаний, лінивий, часто витягається, позіхає (Мирослав Ірчан, I, 1958, 78).
Витягатися (витягуватися, витягтися, витягнутися) в струнку (в струну) — дуже випрямлятися, вирівнюватися (перед старшим, віддаючи честь, у швидкому русі і т. ін.). Батько ви́тягся в струнку, оддавав комусь честь, а його біла у рукавичці рука з зігнутим ліктем немов тремтіла (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 377); Коні в струну витягалися і неслися, втікаючи від того загрозливого грому (Іван Ле, Наливайко, 1957, 396).

3. тільки док., перен., розм. Умерти, здохнути. Чабан прокинувся — аж перед ним Гадюка, Він києм бух — і витяглась зміюка (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 193).

4. Тягнучись, висмикуватися з чого-небудь. Перебираючи дротами, нагадала собі, коли ще маленькою дитиною вчилася цієї штуки від своєї старшої сестри. Як незручно плутались тоді пальці, зачіпали дроти, витягалася нитка, що її придержувала вчителька (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 3);
//  Виставлятися із-за чого-небудь, вити- * катися, випинатися вперед. Із-за темного дуба то калинова вітка витягнеться й червоний китяг ягід горить, як жар, то колюча гайова рожа покаже дрібні листочки й пахучу квіточку (Марко Вовчок, I, 1955, 100); Незграбна Семенова постать прикипіла до сідла, голова витяглась уперед (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 203).

5. тільки недок. Пас. до витягати 1,3 — 7. Витягалось найкраще лудінє [одяг], нові крашениці, писані кептарі, череси (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 310).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 523.

Коментарі (0)