ВИ́ТЯГНЕНИЙ, ВИ́ТЯГНУТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до витягнути, витягти 1—8. У повітрі майнули витягнені вгору руки, бронзова спина, і почувся різкий сплеск води (Олесь Донченко, V, 1957, 135); Руки, витягнуті роботою, тулили до себе розкуйовджені дитячі голівки (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 299); Легенький каюк «Альбатрос», що його вже місяць Марко возив на шхуні, був просто витягнений за борт, і Левко скинув у нього мішок із скумбрією (Микола Трублаїні, II, 1955, 282).
2. прикм. Довгий, довгастий, видовжений. Це були
ковалики — невеличкі жучки з жовтими крильцями, з
чорними витягнутими ніжками (Олесь Донченко, VI, 1957, 57);
Гордовито, упевнено тримається його сива голова на
високій витягнутій шиї (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 136).
♦ Витягнене (витягнуте) обличчя — про вираз
здивування, розгубленості, страху і т. ін. З витягненими
обличчями, з розширеними очима прислухалися
мандрівники до якогось дуже дивного й невідомого явища (Олесь Донченко,
III, 1956, 32); Серце швидко забилося в грудях, і жінка
побачила у високому дзеркалі своє зблідле, витягнуте
обличчя (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 29).