в означеннях
Тлумачення, значення слова «витончений»:

ВИ́ТОНЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до витончити. — Увесь свій талант і многолітній труд поклав [Микола Лисенко] на те, щоб знайти, зберегти перли народної творчості, обробити їх і повернути народу, повернути нам, любовно очищені й витончені (Олександр Довженко, III, 1960, 23); — Може бути, твоя вдача з ґрунту витончена й ушляхетнена вже твоїми предками (Ольга Кобилянська, III, 1956, 149).

2. прикм. Дуже гарний, з тонкими рисами, досконалої форми. Колись тітка Клавда була красивою брюнеткою.. її грація, витончена постать будили загальний подив (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 106); Валентина частенько заздрила витонченій красі Лідиного обличчя (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 81).

3. прикм. Який відзначається особливою вишуканістю. Чорне, строге, розраховане на витончений смак убрання облягало її постать (Яків Качура, Вибр., 1947, 28); Відповідаючи на витончену чемність господаря, як могла, відказала йому в тон (Юрій Смолич, I, 1958, 57).

4. прикм. Чудово розвинений, з гострим сприйманням. У нього велике опукле чоло, і весь він громіздкий не по літах, але внутрішньо витончений (Олександр Довженко, II, 1959, 120); Витончений слух;
//  Який відзначається особливою досконалістю або крайньою загостреністю. Коропов любив стояти в кузні й дивитись на витончену роботу Степана Васильовича. Коваль міг із звичайного боронячого зуба зробити красиву квітку (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 147); Тамара добре знає історію: ні Чінгіс-хан, ні пси-рицарі, ні Наполеон не додумувались до таких витончених катувань [як фашисти] (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 170).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 514.

Коментарі (0)