ВИТРАЧАТИ, аю, аєш і рідко ВИТРАЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИТРАТИТИ, ачу, атиш, док., перех.
1. Використовувати, віддавати що-небудь для чогось.
Микола Васильович стільки витрачав води на вмивання,
що мимоволі порівнює самого себе з якоюсь водяною
птицею (Микола Трублаїні, I, 1955, 94); Не шкода б було, якби
витрачував сили на роботу, потрібну для нас (Михайло Коцюбинський, IV,
1956, 369); Я почала його [листа] увечері, витративши
енергію на перекладі (Леся Українка, V, 1956, 244); — Всі
сірники витратив і не закурив через вас! — промовив
він сердито і глянув на писаря (Степан Васильченко, I, 1959, 128);
// Тратити в певній кількості на що-небудь (звичайно про
гроші, кошти). Був час, коли Сташка витрачала чималі
кошти на різні мастила проти ластовиння (Ірина Вільде,
Сестри.., 1958, 378); Ні на родину, ні на котів цих
грошей [з пенсії] баба не витрачала ні копійки (Юрій Смолич,
II, 1958, 94); Прочитав я його вірші — бачу: талант.
Плювать, думаю, — витрачу дві-три сотні, а виведу
чоловіка в люди (Степан Васильченко, I, 1959, 350).
2. звичайно із сл. марно, даремно і т. ін. Губити, втрачати. — Ні, спасибі. Я чаю більше не хочу, — відказав він, — шкода таке добро марно витрачати! (Панас Мирний, IV, 1955, 349); — І ви даремно витрачаєте час: своїми голослівними твердженнями ви нічого мені не доведете (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 185); Довелось бігти аж у селище до базарної площі. І знову витратила [дівчина] з півгодини, коли не більше (Василь Козаченко, Сальвія, 1956, 72).