Словник української мови

ВИТВОРЯ́ТИ, яю, яєш і рідко ВИТВО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ТВОРИТИ, рю, риш, док., перех., розм. Робити таке, що виходить за межі звичайної поведінки. — Подивись, що твоя невісточка витворяє! — крикнула Кайдашиха (Нечуй-Левицький, II, 1956, 308); Боже! Що він [Колісник] тільки не витворював на своїм віку! Яких темних діл, людських сліз не лежить на його душі (Панас Мирний, III, 1954, 373); — Ось, бачите, що ваш синок витворяє, — залементувала вона, побачивши механіка. — Гуску з рогатки вбив! (Олесь Донченко, VI, 1957, 134); О, що робили, що витворяли ці фашистські пси! (Павло Тичина, II, 1957, 128);
//  Витівати що-небудь, жартуючи. [Парубок:] Чи це ж не сором вам, дівчата, Таке над нами витворяти? А як підемо в солдати, Будете без нас скучати! (Марко Кропивницький, II, 1958, 79); Протаз.. витворяв такі кумедні штукенції, що всі до одного лягали покотом од сміху (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 129).