Словник української мови

ВИ́ТИКАТИ див. витика́ти 2.

ВИТИКА́ТИ 1, аю, аєш, недок., ВИ́ТКНУТИ, ну, неш, док., перех. Виставляти що-небудь назовні, висувати. Дрібнесенькі рибки, що вдень тисячами снуються під поверхнею води і щохвилі витикають свої ротики на повітря, тепер ще сплять (Іван Франко, III, 1950, 332); Майборода повз, іноді зупинявся, витикав безкозирку, і по ній бив снайпер (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 143); Озимина витикає свіжо-зелені голки (Максим Рильський, III, 1961, 196); Біля самого берега, виткнувши з води гладку голову, пливе грубий, мов сплетений, вуж (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 127).
♦ Витикати (виткнути) носа див. ніс.

ВИТИКА́ТИ 2, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ТИКАТИ, аю, аєш, док., перех., чим, рідко. Встромлювати багато чого-небудь у щось.