ВИВАЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИВАЛИТИ, лю, лиш, док.
1. перех. Вибивати сильним ударом; виламувати. Один із снарядів.. вивалює стіну і з гуркотом вибухає всередині (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 94); В'язень сам вивалить двері темниці і побачить, що є ще світло сонця і для нього (Леся Українка, V, 1956, 435).
2. перех. Перекидаючи, нахиляючи, примушувати
випасти з чого-небудь великий предмет або велику
кількість чогось. Рибалки неквапливо підвели до сітки
борт баркаса, вміло вивалили рибу з сітки на дно судна
(Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 104);
// Виставляти, висувати
назовні повністю. Вивалив [Лесь] чорний язик, запхав
пальці в рот, аби голос з горла вивести (Василь Стефаник, I, 1949,
110);
// розм. Викладати, видавати велику кількість
чого-небудь. — Ану, — гадаю собі, — не зможу й дома
зложити, та й таку суму дарма вивалю! (Іван Франко, II,
1950, 40).
♦ Вивалити очі, зневажл. — широко розкрити очі.
Стоїть, сердека, очі вивалив, мов баран (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 16); Вивалити язик (язика), зневажл. — дуже
втомитися; задихатися. [Максим:] Геть чисто шию
спекло, а Юхим зовсім язика вивалив... Буде знати, як зо
мною робити!.. (Степан Васильченко, III, 1960, 86).
3. перех. Піднімаючи, класти якісь важкі чи великі предмети на що-небудь. Устав рано пан-господар, Коні запрягає, Вивалює на віз скриню, Коні поганяє (Степан Руданський, Тв., 1956, 129); Врешті Василь міцно зціпив його [камінь] долонями і притис до поясниці. Потім присів і вивалив на ліве плече (Іван Чендей, Вітер.., 1958, 211).
4. неперех., розм. Виходити звідки-небудь або з'являтися десь у великій кількості. З глухої вулички на майдан вивалив натовп п'яних солдатів (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 126); З усіх боків так і вивалив народ на прогалину (Андрій Головко, I, 1957, 195).