ВИВАЖУВАТИ, ую, уєш і розм. ВИВАЖАТИ, аю, аєш, недок., ВИВАЖИТИ, жу, жиш, док.
1. перех. Визначати вагу якого-небудь предмета. Меккінець, безтурботно присівши до клуночка, розгорнув його і почав рахувати шматки срібла, виважуючи їх на долоні (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 124); — Можу ще набавити, я чоловік не скупий, — виважує [Січкар] пачку на руці (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 37).
2. перех. Вивіряти правильність ваги, терезів.
3. перех., перен. Всебічно обмірковувати; оцінювати. Опанас говорив повільно, обдумуючи й виважуючи зміст кожного слова (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 59); Була ся наймичка людина розсудливая: все обміркує, усе виважить (Марко Вовчок, VI, 1956, 220).
4. перех. Підіймати предмет за допомогою
підкладеного під нього важеля, підойми. Васюк держалном
лопати виважував вугляну брилу (Олексій Кундзіч, Пов. і нов.,
1938, 168);
// Виставляти двері, висаджувати їх.
— Коли сторож, почувши стогнання в моїм покою,
покликав поліцію, ся виважила двері і веліла забрати мене
до шпиталю (Іван Франко, IV, 1950, 292); [Франко:] Завжди
з якоюсь витівкою: то заспіває [Яремчук] під дверима,
то застукає — мало дверей не виважить (Леонід Смілянський, Сад,
1952, 346);
// Піднімати що-небудь вище грудей або на
спину, дуже напружуючись. І він таки ходив на ту
секцію, виважував ту ідіотську штангу і писав про
Мар'яну свої безнадійні, розчулені вірші (Олесь Гончар,
Людина.., 1960, 50); Старий Шумейко.. схопив мішок з
борошном, згарячу виважив його собі на плечі і по
дерев'яних східцях виніс на другий поверх (Анатолій Шиян, Баланда,
1957, 66).
5. перех. і неперех., рідко. Те саме, що
виважуватися 2. Як забожиться, та ще й кулаком перед очима тобі
виважить — ну і все геть чисто розумієш (Іван Ле, Мої
листи, 1945, 70).
Виважити руку — розмахнутися рукою. Панич
якось його чи вскубнув, чи вщипнув... А той як виважить
руку, як удере його з усього маху по пиці... (Панас Мирний, II,
1954, 63).