Словник української мови

ВИ́ВЕРГАТИ див. виверга́ти.

ВИВЕРГА́ТИ, аю, аєш, недок., ВИ́ВЕРГНУТИ, ну, неш і ВИ́ВЕРГАТИ, аю, аєш, док., перех. Викидати з себе з силою назовні. В ті хвилини, коли гуркіт канонади наростав, нам здавалось, що ми наближаємося до кратера розбурханого вулкана і цей вулкан вивергає з своїх кам'яних надр гарячі потоки людської лави (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 286); Під нею [скелею] видно печеру з виром, яка кожні шість годин поглинає морську воду, а потім з великим шумом вивергає її назад (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 6); Ще коли Карпо Цар бив удома посуд, Карпиха йому кричала: — А бодай тебе земля не прийняла, а щоб тебе вода вивергнула (Юрій Яновський, Мир, 1956, 233).