ВИВІРЯТИ, яю, яєш, недок., ВИВІРИТИ, рю, риш, док., перех.
1. Ретельно перевіряти точність, правильність чи придатність чого-небудь. Знов Маруся закричить: «летить-летить-летить [рій]!», а Михайло біжить вивіряти, чи правда (Марко Вовчок, I, 1955, 381); Михайлик тим часом вивіряв оружжя (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 458); Мисливець захопив з собою кишеньковий компас і вивірив напрямок від пароплава на острів (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 72).
2. Випробовувати когось в чомусь. [Оксана:] А
може, він [Борис] вивіряє мене, через те не їде? (Марко Кропивницький, I,
1958, 401); Надувся [дід], настовбурчив вуса, сказав,
гірко ображений: — Вивіряєш старого? (Дмитро Бедзик,
Дніпро.., 1951, 16); І що ти за дівчина, що не зуміла
вивірити хлопця? (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 201).
♦ Вивіряти (вивірити) правди — допитуючись,
виявляти істину. Кожне тобі не вмовчить, кожне
допитується, правди вивіряє... (Степан Васильченко, I, 1959, 271); Ото Чолак
вивірив у його правди (Нечуй-Левицький, II, 1956, 302).