ВИВІ́ТРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ВІТРИТИ, рю, риш, док., перех.
1. Видаляти, виносити що-небудь
з чогось рухом свіжого повітря, вітром. Коли всі
розійшлися, Гертруда широко розкрила вікно, щоб
вивітрити тютюновий дим (Вадим Собко, Запорука.., 1952,
215);
// перен. Стирати в пам'яті, примушувати
забувати. Я гадаю так, Що це життя вояцьке в чистім полі
Вивітрює кохання в козака (Володимир Самійленко, II, 1958, 40); Роки
вивітрили з пам'яті образ Надії (Натан Рибак, Гармати..,
1934, 41).
2. Повільно руйнувати, змінювати щось (про дію вітру й інших атмосферних явищ).