в означеннях
Тлумачення, значення слова «вивозити»:

ВИ́ВОЗИТИ, ожу, озиш, док., перех.

1. Возячи, видалити все звідкись за кілька або багато разів. Хоч вивози цілий ліс, то все буде один біс (Номис, 1864, № 3220); [Юрій:] Леся діє так, наче не існує жандармського управління і генерала Новицького, наче мало людей вивозила його карета ночами з квартир (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 45).

2. розм. Забруднити одяг, працюючи, пораючись і т. ін. — А ти, Іване, переодягнись, бо за ніч так ся. вивозиш, що потім і ради собі не даси (Петро Колесник, Терен.., 1959, 76).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 367.

Коментарі (0)

ВИВО́ЗИТИ, ожу, озиш, недок.; наказ. сп. вивозь; ВИВЕЗТИ, зу, зеш; мин. ч. вивіз, везла, ло; док.

1. перех. Везти звідкись за межі чогось; везучи, видаляти з якого-небудь місця. Нальоти на Київ... Вивозили все: Заводи, музеї, театри і школи (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 26); Не то кінь, що в болото увезе, а то, що з болота вивезе (Номис, 1864, № 7225); [Гаврило:] Ми сьогодні з Трошею дали усім пити, рубанули стільки [вугілля], що аби вивезли за три зміни (Олександр Корнійчук, II, 1955, 142).

2. перех. Везти, відправляти товари в іншу країну; експортувати. — Наша Україна до війни була «житницею Європи». І знаєте, скільки хліба вивозили ми за кордон? (Андрій Головко, II, 1957, 49).

3. перех. Везучи що-небудь, доставляти кудись, в якесь місце. — Через тиждень виїжджай до нас та вивозь нам харчі! — гукнув з човна отаман до хазяйки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 225); Відомо, щоб краще родила земля, Потрібно вивозити гній на поля (Степан Олійник, Вибр., 1957, 301);
//  Везучи, піднімати на якесь підвищення. Натужились коні; з долини вивезли знов на горбочок (Павло Тичина, I, 1957, 237);
//  тільки док. Привезти з собою звідкись. — Жінка його либонь не з наших: здалека відкілясь він вивіз її (Панас Мирний, II, 1954, 244); Вслухався Віталій Леонтійович, майже притулившись вухом до потрісканого чорного уламка гучномовця, якого старанно вивіз і до Актюбінська (Іван Ле, Право.., 1957, 166).

4. перех., перен., розм. Допомагати кому-небудь в скрутному становищі, взявши на себе важливу частину справи; виручати. Василь гордо витирає руки: — От тепер можна й третій дзвоник давати. До суфлера: — Валю, гляди ж вивозь! (Степан Васильченко, II, 1959, 193).

5. тільки док., неперех., перен., розм. Сказати щось зайве або недоладно, невчасно. [Софія (б'є його):] От тобі, от тобі! Бач, який противний! Я йому на вухо, а він так і вивіз голосно (Карпенко-Карий, I, 1960, 290).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 368.

Коментарі (0)