ВИЗО́РЮВАТИ, ює, недок., ВИ́ЗОРІТИ, рить, док.
Вкриватися зірками (про небо). Ніч була темна, небо
визоріло, лягло над садками, над фронтом високою
смугою правічного Чумацького шляху (Олесь Гончар, Людина..,
1960, 147);
// безос. Поволі визорювало. На сході, вище
лісу, то розгорялись, то гасли Стожари (Михайло Стельмах,
Вел. рідня, 1951, 699).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 401.