ВИЗИРАТИ, аю, аєш, недок., ВИЗИРНУТИ, ну, неш, док.
1. неперех. Дивитися, виглядаючи звідки-небудь, із-за чогось. — Адже ото неначе дітвора з-за ліси визирає? — питає [бабуся] мене (Марко Вовчок, I, 1955, 135); З недалекої печери.. визирало ще кільканадцять опришків (Осип Маковей, Вибр., 1956, 429); Марія Семенівна визирнула у вікно (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1948, 3); * Образно. У хаті душно, чути вогкість, квас... З усіх куточків бідність визирає (Іван Франко, XI, 1952, 158).
2. тільки недок., перех., розм. Шукати поглядом,
очима кого-, що-небудь. [Мотря:] Ач, неначе той
яструб зорить! (Ніби голосно). Кого ти там визираєш?
(Марко Кропивницький, II, 1958, 22); Жученко раптом просіяв,
визираючи когось між прибулими (Ле і Левада, Південний захід, 1950,
392);
// Дивлячись куди-небудь, чекати когось, щось.
Баба стояла вже навперед хати і визирала годованця
(Марко Черемшина, Тв., 1960, 34); Щоднини визирав я вас,
думав, що прийдете відвідати мою матір (Ольга Кобилянська, III, 1956,
224); * Образно. Чужі дочки зорі не просипали, Щастя,
доленьки знай визирали (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 478).
3. неперех. Бути видним, виднітися. Ворота помережані. З-за огорожі дощаної визирає акація (Архип Тесленко, Вибр., 1950, 115); З очерету визирав ніс другого човна, вкритого брезентом (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 410); Скривавлені, понівечені пальці З подертих визирали черевиків І крилися болотом (Максим Рильський, II, 1946, 196).