ВЗУ́ТИЙ (УЗУ́ТИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
взути. Серед мертвої тиші Йончув, як калатало його
серце, як ступали ноги, взуті в постоли (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 240); Денис, взутий у гумові чоботи, скочив у воду
і потяг човен за ланцюг (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 159);
// у знач. ім. взутий, того, чол. Той, хто має взуття на
ногах. Взутий ходить, а босі сліди робить (Ігор Муратов, Буковинська
повість, 1959, 42).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 347.