Словник української мови

ВЗУ́ТИЙ (УЗУ́ТИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до взути. Серед мертвої тиші Йончув, як калатало його серце, як ступали ноги, взуті в постоли (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 240); Денис, взутий у гумові чоботи, скочив у воду і потяг човен за ланцюг (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 159);
//  у знач. ім. взутий, того, чол. Той, хто має взуття на ногах. Взутий ходить, а босі сліди робить (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 42).