З 1, невідм., сер. Дев'ята літера українського алфавіту на позначення приголосного звука «з» (вимовл. «зе»).
З 2, ІЗ, ЗІ, рідко ЗО, прийм., з род., знах. і оруд. відмінками. Сполучення з прийм. з, із, зі виражають:
Просторові відношення
1. з род. в. Уживається при вказуванні на предмет, середовище, зсередини яких спрямовані дія, рух або що-небудь виймається, добувається і т. ін. З бору соснового шум.. іде (Леся Українка, I, 1951, 72); Ми вийшли з готелю (Юрій Яновський, II, 1958, 44); Зі школи на майдан вивалила дітвора (Андрій Головко, I, 1957, 352); Коли ж я випірнув з води, в лице так свіжо вітер віяв... (Володимир Сосюра, II, 1958, 352); З розірваної артерії свиснула кров (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 525); — Ти обідав, Василю? — спитала Галя, витягаючи страву з печі (Панас Мирний, IV, 1955, 116); Брянський діставав із своєї планшетки якісь схеми (Олесь Гончар, III, 1959, 84).
2. з род. в. Уживається при вказуванні на місце,
предмет та ін., з поверхні яких або від яких хто-, що-небудь
відокремлюється, відходить і т. ін. А вже весна, а вже
красна! Із стріх вода капле (Українські народні ліричні пісні, 1958, 76);
Сержант випустив повід цяцькованої вуздечки і неохоче
сплигнув з коня (Олесь Гончар, III, 1959, 71); Падає з голови
залізна каска (Олександр Довженко, I, 1958, 36); Ніхто, як він, не
вміє здирати з вишень глей (Володимир Сосюра, I, 1957,
344);
// Уживається при вказуванні на посаду, заняття і т. ін.,
від яких хто-небудь звільняється. — Пане Марфін,
ви звільнені з посади інспектора (Олександр Довженко, I, 1958, 426).
3. з род. в. Уживається при вказуванні на місце,
простір, напрям і т. ін., в якому хто-, що-небудь
знаходиться, щось відбувається або звідки спрямовані
дія, рух. Сонце гріє, вітер віє 3 поля на долину (Тарас Шевченко,
I, 1951, 11); З лівого боку, на самій сцені великий портал
храму Артеміди (Леся Українка, I, 1951, 157); Там вони
мусять перевалити цей кряж і зайти ворогові з тилу
(Олесь Гончар, III, 1959, 96); Із заходу насувають темно-сині
хмари (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 13);
// Уживається при
вказуванні на сферу діяльності, заняття і т. ін., з яких
ідуть, повертаються. У понеділок зумисне вибігла Настя
назустріч Гнатові, як він вертався з роботи (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 53); Ми вертали з полювання. Наш віз
загублено по полю гуркотів (Максим Рильський, I, 1960, 151);
Монотонно гурчали десь мотори — чи то біля майстерні
механіки їх перевіряли, чи з оранки трактори
поверталися (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1960, 399);
// Уживається
при вказуванні на місцеперебування особи чи
предмета, що виконує якусь дію, або на місце, з якого
спостерігається, сприймається що-небудь. І блідий місяць на
ту пору Із хмари де-де виглядав (Тарас Шевченко, I, 1951, 3);
Тихо навкруги, мертво... Лиш де-не-де прокинеться
пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 148); У неї очі сині-сині — Такі Карпати
з далини (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 115);
// У сполуч. з
прийм. в, на, до вживається при вказуванні на місце,
предмет, від якого повторюється дія. Проте вона все
слідкувала очима, як татко ходив з кутка в куток по
кімнаті (Леся Українка, III, 1952, 635); Юннати розгублено
переминалися з ноги на ногу, не знаючи, що й казати
(Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 80); Осколки пішли з рук до рук
(Олесь Гончар, III, 1959, 62);
// У сполуч. з прийм. до, в
уживається при вказуванні на межу поширення дії, стану
або властивості. Заболочений, оброшений з голови до ніг,
він, зрештою, виходить на твердий берег (Михайло Стельмах,
II, 1962, 68); Вже вечір темною габою накрив всю землю
з краю в край (Володимир Сосюра, I, 1957, 352);
// У сполуч. із сл.
погляд, точка зору і т. п. уживається при
вказуванні на спрямованість чиїх-небудь думок,
поглядів, оцінок і т. ін. «Біла Пустеля» майже безфабульна
річ — з погляду критика тридцятих років (Юрій Яновський,
II, 1958, 12).
4. з род. в. Уживається при вказуванні на місце наявності певної ознаки, властивості в особи, предмета. З себе була [пані] висока, огрядна, говірки скорої, гучної (Марко Вовчок, I, 1955, 258); Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з'являється з-за берези (Леся Українка, III, 1952, 267); Друже мій, ще не знаю, який ти з лиця і на ім'я (Максим Рильський, II, 1960, 252).
5. з оруд. в., також із сл. поруч, поряд. Уживається при вказуванні на просторову близькість, суміжність кого-, чого-небудь з кимось, чимось. Маруся поруч зі мною сидить і слухає (Марко Вовчок, I, 1955, 195); — Це ти, Шовкун? — озвався якийсь вершник у темряві, порівнявшись із ним (Олесь Гончар, III, 1959, 76).
Часові відношення
6. з род. в. Уживається при вказуванні на час,
період, що є вихідним моментом у розвитку, поширенні
якоїсь дії, стану. Із самого малку були [Мурко й Бурко]
великі приятелі (Іван Франко, IV, 1950, 82); Зникла поезія
чиста з тої хвилини, як спільна нудьга почалась
(Леся Українка, I, 1951, 260); З шостого року Оля почала
допомагати матері (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 57); Я —
українець.., з Колиски Я мову взяв, що за селом Шуміла
житнім колоском (Іван Нехода, Чудесний сад, 1962, 9);
Зустрів [сталевар] із війни знайомих (Ярослав Шпорта, Запоріжці,
1952, 17);
// У поєднанні з прийм. до вживається при
вказуванні на межі тривання якоїсь дії, стану. Щодня
з ранку до ночі по шляху їдуть та й їдуть люди
(Андрій Головко, II, 1957, 213);
// У поєднанні з прийм. на
вживається при вказуванні на відрізок часу між двома днями,
датами. У ніч із суботи на неділю;
// У поєднанні з прийм.
на в складі стійких словосполучень уживається при
вказуванні на не точно визначений, хоч і близький час
виконання або настання чого-небудь. Коген, здається,
роздобув уже гроші, хоч відтягає з дня на день з своїм
приїздом (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 194); З хвилини на хвилину
чекали вибуху;
// У поєднанні з прийм. в (у) в складі
стійких словосполучень уживається при вказуванні
на безперервність, повторюваність якої-небудь дії.
З року в рік наш радянський глядач стає все більш
глибоким знавцем мистецтва, все краще починає
розумітися на питаннях театру (Амвросій Бучма, З глибин душі, 1959, 72).
7. з оруд. в. Уживається при вказуванні на
супровідну дію, одночасність різних дій. По неспокійній
ночі Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні
ноги (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 204);
// Уживається при вказуванні
на подію, явище, після яких відразу щось відбувається.
З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка, III,
1952, 647);
// Уживається при вказуванні на період
або ряд послідовних моментів, у міру настання яких
розгортається яка-небудь дія. Наша літературна
мова, як молоде вино, очиститься з часом од шумовиння і
стане прозорою й міцною (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 262);
Вода з кожним днем прибувала (Терень Масенко, Життя.., 1960, 30).
Причинові відношення
8. з род. в. Уживається при вказуванні на причину дії або стану. Пішов кобзар по улиці — З журби як заграє! (Тарас Шевченко, I, 1963, 45); З жарту і біда часом буває (Номис, 1864, № 12664); За ненькою й батько помер з нудьги та з жалю за вірним подружжям (Марко Вовчок, I, 1955, 21); Голоси хрипкі з холоду (Андрій Головко, II, 1957, 314); Із свіжого повітря в нього почала крутитися голова (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 17); Так трапилося, що не з кохання, а з жалості одружився [Свирид] на молодій удовиці (Михайло Стельмах, II, 1962, 16); Павка з люті аж поблід (Володимир Сосюра, II, 1958, 370).
9. з род. в. Уживається при вказуванні на підставу
якої-небудь дії або стану. З усього видко було: з важких
рухів, з похмурих поглядів спідлоба, з крутої лайки,
що не пусте на думці в ліщинівців (Андрій Головко, II, 1957,
230); Ще зоддалік впізнав [Хома] Антоновича і з
характерного чвокання його чобіт, і з.. глухого покректування
(Олесь Гончар, III, 1959, 309);
// з оруд. в. Уживається при
вказуванні на подію, з нагоди якої вітають,
поздоровляють і т. ін. — Здорова, Галю! — Здорова, сестро!
З неділею! (Панас Мирний, IV, 1955, 123); Сивий, старий
робітник.. вітав дітей із святом (Андрій Головко, I, 1957,
195).
Обставинні (способу дії) відношення
10. з род. і оруд. в. Уживається на означення способу
виконання дії. Тут щось з розгону в воду бух (Леонід Глібов, Вибр.,
1951, 122); — Чи ти оглухла? — і мачушина рука з усієї
сили б'є її (Борис Грінченко, I, 1963, 334); Волосся [у Марції]
зачесане з мистецькою простотою (Леся Українка, III, 1952,
176); — А тепер вчися, Тимофію, і грамоті, і
говорити! — з розмаху ляснув його по плечі немолодий коваль
Кирило Іванишин (Михайло Стельмах, II, 1962, 20); Ми кожний
камінь брали з бою (Володимир Сосюра, I, 1957, 439); — Поїдьте в
Ковалівку і все самі побачите, а не з других очей...
(Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 193);
// Уживається при
вказуванні на обставину, достатню для здійснення
чого-небудь (звичайно з кількісною вказівкою). До виступу
свого він ставився якнайуважніше. Бо — зуміє
зацікавити з першого разу, тоді вже — півділа (Андрій Головко, II,
1957, 121).
11. з оруд. в. Уживається при вказуванні на супровідні дію, стан, почуття. Не хотіла брата турбувати; знов до неї [братової] з ласкавою мовою підійду (Марко Вовчок, I, 1955, 5); Мотор запрацював. Зі страшним ревом «яструбок» свічкою пішов у небо (Юрій Яновський, I, 1954, 49); І з ледве чутним щебетанням Низенько ластівка летить (Максим Рильський, I, 1960, 164); Навшпиньки підходить секретар до вікна. Дивиться з острахом. Тиша (Олександр Довженко, I, 1958, 52); Бійці з прихованою радістю чекали, доки фельдшерка зайде в їхні підземелля (Олесь Гончар, III, 1959, 199).
12. з оруд. в. Уживається при вказуванні на предмет як показник повноти охоплення дією кого-, чого-небудь. Спати лігши, вкрився [Артем] рядном з головою (Андрій Головко, II, 1957, 215); Житце ріденьке, низьке.. Але і його не бере коса. Вириває з корінням, кошлає в покосі (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 3).
Відношення мети
13. з оруд. в. Уживається при вказуванні на мету дії. Догадувалася [Параскіца], хто приходив до неї з візитом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 282); [Хуса:] Я вмить пошлю до пані скорохода з відповіддю (Леся Українка, III, 1952, 172).
Кількісні відношення
14. з род. в. Уживається при вказуванні на кількість осіб, предметів, з яких складається щось ціле. Він [виселок] складався всього-навсього з трьох халупок (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 368); Родина з семи чоловік.
15. з род. в., заст. Уживається при вказуванні на залежність розміру оплати натурою від кількості вироблених одиниць продукції. Сіножать далеко — аж на панському [полі]. Косили з копиці (Іван Микитенко, II, 1957, 11); — Хай тільки хліба вистигають, а вийде чи не вийде до жнив закон [про розподіл землі], однаково самі все пожнуть. Минулося з снопа восьмого чи десятого (Андрій Головко, II, 1957, 225).
16. із знах. в. Уживається при вказуванні на приблизний підрахунок, приблизну міру чого-небудь. Ішли, і як би не збрехати, Трохи не з пару добрих гін (Іван Котляревський, I, 1952, 147); Кіп із вісім заробила [Ганна] (Тарас Шевченко, I, 1963, 317); Остап ішов уже з годину (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 339); Поспитавши разів зо три «хто» й «чого треба», Хорбутиха впустила мене до хати (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 115).
17. із знах. в. У сполуч. із сл. доволі, досить, годі, вистачить і т. ін. уживається при вказуванні на особу, якій вистачав, достатньо чого-небудь або яка не бажав, щоб щось продовжувалося. [Руфін:] Доволі з мене, що тепер я бачу (Леся Українка, II, 1951, 350); Не шукай по саду; де ще лишились Пізні троянди? Досить, хлопче, з нас і простого мірту [мирту] (Микола Зеров, Вибр., 1966, 272); — Фунтів, мабуть, на десять за цей час схудла. Годі вже з мене! — звела мову на жарт (Андрій Головко, II, 1957, 193).
18. з оруд. в. Уживається при вказуванні на додаткову кількість чого-небудь. Може, нам не вистачав джерел сировини або ринків збуту наших товарів? Ні, все це є у нас з лишком (Павло Тичина, III, 1957, 473); Заробив Яшко три пуди з фунтами: жита, ячменю, проса (Андрій Головко, I, 1957, 178); Я виїхав за кордон, де й пробув близько чотирьох з половиною місяців (Олександр Довженко, I, 1958, 24).
Об'єктні відношення
19. з род. і оруд. в. Уживається при вказуванні на особу, предмет і т. ін., на які спрямовується, поширюється дія, яких що-небудь стосується. Отаке-то горе Із сотником оце сталось (Тарас Шевченко, II, 1963, 201); Розсердився Охрім, що з його так глузують... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 31); Полковник змушений присунути до себе браунінг, який лежить на столі.. Присунув, не спускаючи очей з солдата (Олександр Довженко, I, 1958, 42); Не знаю й сама, що зі мною (Юрій Яновський, I, 1954, 27); Я невдало покінчив з кар'єрою телефоніста (Володимир Сосюра, II, 1958, 365); — Бери, Мироне, гостинець. Знаю, сутужно в тебе з хлібом (Михайло Стельмах, II, 1962, 45); Є така поезія Верлена, Де поет себе питає сам У гіркому каятті: Шалений! Що зробив ти із своїм життям? (Максим Рильський, Голос, осінь, 1959, 11).
20. з род. в. Уживається при вказуванні на предмет, матеріал і т. ін., з якого щось роблять, виготовляють або що-небудь зроблено, виготовлено. П'ють [люди] з великих піал чудовий напій з маринованих черешень (Олесь Гончар, III, 1959, 157); Зараз стояла [Катря] мовчазна й нерухома, як з каменю вирізьблена (Андрій Головко, II, 1957, 220); Потім підняла [Анюта] з верблюжої вовни ковдру так, що утворилася щілина (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 477).
21. з род. в. Уживається при вказуванні на особу, предмет, ознаку, які зазнають змін, перетворень. Така гарна молодиця з Гафійки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 15); День з ясного зробився понурий (Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 11); Неначе у поета, палав твій зір... Ти весь сіяв, з маленького ставав великим (Володимир Сосюра, II, 1958, 353).
22. з род. в. Уживається при вказуванні на предмет, за допомогою якого відбувається певна дія. Із лука мітко в ціль стріляла [Камилла] (Іван Котляревський, I, 1952, 197); Біля нього проїхав візок. Візник тріснув цупко з батога (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 92); Це ж по вас ударило з гармати, полоснуло гулом і огнем... (Володимир Сосюра, I, 1957, 373); Доки Шура перебувала на вогневій, жодне погане слово не зривалося ні в кого з уст (Олесь Гончар, III, 1959, 199); Жадібно п'є воду чиновник з відра (Олександр Довженко, I, 1958, 54).
23. з род. в. Уживається при вказуванні на загал, сукупність осіб, предметів, звідки виділяється хто-, що-небудь, якась частина і т. ін. (за значенням відповідає прийм. серед). Один з Троянської громади, Насупившися, все мовчав (Іван Котляревський, I, 1952, 106); [Мохаммед (глянув на Айшу):] Найкраща ти з усіх жінок на світі (Леся Українка, II, 1951, 338); Брянський і Черниш попросили в командира батальйону дозволу проскочити до кузні в якесь з околишніх гірських селищ (Олесь Гончар, III, 1959, 89); Хтось із молоді запалив смолоскип (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 77).
24. з род. в. Уживається при вказуванні на стан,
який порушується, переривається і т. ін. Лев і стрибав,
і по траві качався, І у кущі ховався, І з сили вибивсь, аж
упрів (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 133); Несеться сумний голос
трембіти і будить зі сну полонину (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
331); Те повідомлення кого завгодно могло вивести з
рівноваги (Василь Кучер, Голод, 1961, 345);
// Уживається при
вказуванні на становище, обставини (звичайно скрутні),
з яких кому-небудь допомагають вийти або хтось
виходить сам. Сам товариш виручив його з біди (Панас Мирний,
IV, 1955, 128); З трійок Павлуша не вилазив (Андрій Головко,
II, 1957, 265);
// У сполуч. з прийм. в уживається при
вказуванні на перехід особи з одного стану в інший.
Отак, з холоду в жар і кидало Павла весь час, поки він
одягавсь (Андрій Головко, II, 1957, 490).
25. з род. в. Уживається при вказуванні на предмет, місце і т. ін., від яких починається або починають що-небудь. Так багато повинен одповідати Вам, що не знаю, зчого почати (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 384); — Сержант Коломіець! — покликав Сагайда полкового зв'язківця, якого знав ще з Дінця (Олесь Гончар, III, 1959, 149); Любов до землі почалася з цього крихітного острівка (Михайло Стельмах, II, 1962, 210).
26. з род. в. Уживається при вказуванні на особу, предмет, які є зразком для відтворення, наслідування і т. ін. Пом'ялася [Докія Петрівна] трохи, а далі й виклала одразу. Мовляв, хоче оце брат Сава малювати з неї (Андрій Головко, II, 1957, 193).
27. з род. в. Уживається при вказуванні на що-небудь як на джерело матеріальних ресурсів, — То тільки пани догадалися брати в ланцюги людей і поля, а ми будемо легше міряти, щоб не зобиджати землі. З неї живемо, виходить, жива вона (Михайло Стельмах, II, 1962, 33); — Мати в нього зовсім стара. Одна. Вона жила з його атестата. Я вирішив послати їй свій... (Олесь Гончар, III, 1959, 126); Цівадіс не брав кайла до рук, тинявся від одного вогнища до другого, відбирав у кого які були продукти і з того жив (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 483).
28. з род. в. Уживається при вказуванні на галузь
знань, дисципліну, до якої хто-, що-небудь має якесь
відношення. — Не скажете, як мій пуцьверінок
вчиться? — Нічого, Амбросію Пилиповичу, тільки з
арифметики трохи відстає (Михайло Стельмах, I, 1962, 254); Диктант
з української мови;
// Уживається при вказуванні на
групу понять з якої-небудь галузі, сфери. Конференція
з питань слов'янської філології.
29. з оруд. в. Уживається при вказуванні на особу,
що вступає з іншою у певні стосунки, відношення або
виявляє якесь ставлення до неї. Оженивсь він із
Оксаною (Марко Вовчок, I, 1955, 72); [Орест:] Ви якось чудно
поводитесь зі мною останнього часу (Леся Українка, II, 1951,
43); З одним рибалкою він дуже подружив (Леонід Глібов, Вибр.,
1951, 112); Через цю шапку.. у Сагайди завжди виникали
конфлікти з полковим начальством (Олесь Гончар, III, 1959,
75); Така собі проста Докія Петрівна, з людьми не
горда і з дітьми лагідна (Андрій Головко, II, 1957, 192);
//
Уживається при вказуванні на особи, предмети, що
перебувають у взаємній дії. Вони [старости] собі пішли в хату
З батьком розмовляти (Тарас Шевченко, II, 1963, 382);
Яблука доспіли, яблука червонії Ми з тобою йдемо стежкою
в саду (Максим Рильський, I, 1960, 129); А ми ж не раз із ним
ходили по кислиці (Володимир Сосюра, I, 1957, 68); Під'їхав на
мотоциклі і майор з ординарцем (Олесь Гончар, III, 1959, 209);
Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті
сніги єдналися з небом, почав відділятися світанок
(Михайло Стельмах, I, 1962, 3).
30. з оруд. в. Уживається при вказуванні на предмет, наявний у кого-небудь під час якоїсь дії, руху і т. ін. Плугатарі з плугами йдуть (Тарас Шевченко, II, 1963, 15); На тлі вечірнього неба пропливають чотири жінки з кошиками на голові (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 406); Не один мудрець, Цар не один, забувши свій вінець, У сизий ранок, вечором рожевим Сидів з удками (Максим Рильський, I, 1960, 168); Він пильно.. оглянув Черниша, який стояв біля порога виструнчившись, із своїм запиленим ранцем за плечима (Олесь Гончар, III, 1959, 19).
31. з оруд. в. Уживається у сполуч. із словами, які виражають прохання, питання і т. ін., спрямовані до кого-небудь. Він звернувся до парубків з проханням доглянути його коні (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 240); Зараз, керуючи вогнем своєї роти, Брянський весь час стежить і за вогнем інших.. батарей, звертаючись щоразу до Шовкуна із своїми спостереженнями (Олесь Гончар, III, 1959, 53).
32. з оруд. в. У сполуч. з прикм. спільний, згідний, солідарний і т. ін. уживається при вказуванні на особу, предмет, стосовно яких виявляється подібність або спільність чого-небудь. Яка вона була щаслива, коли між двома сварками, хоч на хвилину, їй вдавалось знайти спільну з Антоном мову! (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 305).
Означальні відношення
33. з оруд. в. Уживається при вказуванні на
постійну зовнішню ознаку або на внутрішню властивість,
характерну особливість кого-, чого-небудь. Чує Остап
любії слова й пізнав козачку-дівчину з русою косою
(Марко Вовчок, I, 1955, 335); Увіходить Йоганна, ще молода жінка,
з слідами неабиякої вроди (Леся Українка, III, 1952, 159);
Він глянув на ставок і не пізнав його. Ні, то не ставок,
то друге небо з місяцем, із зорями (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
30); — Тобі потрібна жінка неабияка, а з освітою
(Андрій Головко, II, 1957, 559);
// Уживається при вказуванні
на тимчасову або випадкову зовнішню ознаку особи,
предмета. Порожньо на подвір'ї, понуро стоять
будівлі, а хата навіть із забитими віконницями (Андрій Головко,
II, 1957, 182); Стоїть з усмішкою сумною його дружина
молода (Володимир Сосюра, II, 1958, 444); Стрижений боєць у шинелі
з піднятим коміром уже приклав банку до рота
(Олесь Гончар, III, 1959, 160).
34. з оруд. в. Уживається при вказуванні на вміст якого-небудь предмета. Вона зготувала юшку з куркою (Панас Мирний, IV, 1955, 144); [Любов:] Достаньте мені мій альбом з фотографіями (Леся Українка, II, 1951, 71); Вели коней, нав'ючених мінометами, боєприпасами, великими термосами з водою (Олесь Гончар, III, 1959, 98).
35. з род. в. Уживається при вказуванні на місце, середовище і т. ін., звідки походять, з якими пов'язані особа, предмет. Дотанцював [козак] аж до брами, Крикнув: — Пугу! Пугу! Привітайте, святі ченці, Товариша з Лугу! (Тарас Шевченко, II, 1963, 54); Коли була бабуня молодою, уподобав її якийсь парубок, гончар.. Він із козаків (Степан Васильченко, II, 1959, 334); — Я сам — із Шевченків, тільки Іван (Юрій Яновський, I, 1954, 77); Фельдшерка з санітарної роти робила йому перев'язку (Олесь Гончар, III, 1959, 130).
36. із знах. в. Уживається при вказуванні на предмет, до якого прирівнюється за розміром інший предмет. Гайку, гайку, дай гриба й бабку, сироїжку з добру діжку (Номис, 1864, № 340); — За що мене [рибку] так доля зневажає? Тим пельку і живіт дала з ковальський міх, Тим зуби, мов шпички, а нам на глум, на сміх, Рот шпилькою неначе простромила!.. (Гулак-Артемовський, Байки. 1958, 80).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 7.