в означеннях
Тлумачення, значення слова «забігати»:

ЗАБІ́ГАТИ, аю, аєш, док. Почати бігати (у 1—3 знач.). Слуги забігали, загомоніли, забрязкотіли ключами (Нечуй-Левицький, I, 1956, 161); Її пальці тим часом машинально забігали по струнах (Іван Франко, I, 1955, 339); Затремтіли в оратора руки. Забігали очі (Олександр Довженко, I, 1958, 59).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 22.

Коментарі (0)

ЗАБІГА́ТИ, аю, аєш, недок., ЗАБІГТИ, іжу, іжиш; мин. ч. забіг, ла, ло; док.

1. Біжучи, потрапляти куди-небудь (у якесь приміщення, на якесь місце і т. ін.). «Мама!» гукає Воля і щодуху шарпав двері, забігає до кімнати (Юрій Яновський, II, 1954, 39); В село із лісу Вовк забіг... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 5); Інколи зустрічалася тільки біла коза, що забігла сюди з якогось рибальського господарства (Юрій Смолич, V, 1959, 33);
//  Заходити на короткий час, мимохідь, по дорозі. Вертаючись з роботи! часто забігав Тарас у Літній сад, де було багато усяких статуй (Панас Мирний, V, 1955, 310); Яшко на хвилинку до Прокопа в кімнату нагорі забіг (Андрій Головко, I, 1957, 169).

2. перев. із сл. вперед, наперед. Швидко заходити збоку, бігом випереджати кого-, що-небудь. Діти забігали вперед і пискливо кричали: — Земля і воля! Земля і воля! (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 76); Мов нитка простягнена вздовж рядів — так рівно ідуть коні, не забігають вперед (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 567); Забігали [колядники] одно перед другим наперед, товпилися коло того, хто розказував (Степан Васильченко, I, 1959, 308);
//  Бігти вперед, за межі чого-небудь; перебігати.  * Образно. Море заливало косу. Хвилі, наче змагаючись, забігали все далі й далі, перекочуючись через піщаний насип (Микола Трублаїні, I, 1955, 151); Цперен. Робити що-небудь передчасно, не дотримуючись послідовності. [Маруся:] Та ти бо не забігай наперед, перш цю [загадку] скажи! (Марко Кропивницький, I, 1958, 89); Він уперто перемагав труднощі, добре засвоював предмет, нетерпеливо забігав наперед, бажаючи більше знати (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 319).
Думки забігають наперед — з'являються думки про майбутнє. Наполохані думки забігають та й забігають наперед (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 150); Думкою (розумом) забігати наперед — думати про майбутнє. — Не забігай наперед розумом, щоб не звихнувся (Марко Кропивницький, V, 1959, 270); Забігати (забігти) поперед батька в пекло — те саме, що Лізти поперед батька в пекло (див. лізти). [Микола:] Не треба ніколи забігати поперед батька в пекло (Іван Франко, IX, 1952, 110).

3. Віддалятися бігом, тікати. Якби можна, крізь землю б провалилась або забігла куди, щоб і не дивитись на сього боярина (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 29); Так забігла [Катруся] аж додому, але боячись іти до хати, залізла під пліт (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 88); [Хорошунка:] Та побіжи ж, дочко, та зажени його [порося] у двір. А то воно забіжить тобі безвісти! (Степан Васильченко, III, 1960, 250); Вже він далеко забіг, а йому, вороному, здається: велет жене-здоганяє (Павло Тичина, I, 1957, 241);
//  Біжучи, завертати за що-небудь. Знов [Орест] кидається до будинку праворуч і стукається, далі забігає за будинок (Леся Українка, II, 1951, 61).

4. розм. З'їжджати поковзом до краю дороги (про сапи). Він міцно ступав своїми величезними чоботищами по снігу, безперестанно підтримуючи сани, щоб не забігали (Гнат Хоткевич, I, 1966, 120).

5. що, діал. Перебігати, перетинати (дорогу, шлях і т. ін.). Забігає [Камілла] йому дорогу, хапає його за руку (Іван Франко, IV, 1950, 446); На воротах забігли їй парубки дорогу й хотіли задержати (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 168).
Очі слізьми (сльозами) забігають (забігли) — очі наповнюються (наповнилися) сльозами. Дмитрик затягнувсь цигаркою і почервонів увесь од їдкого диму, аж очі слізьми забігли (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 132).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 22.

Коментарі (0)