ЗАБРУ́ДНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАБРУДНИ́ТИ, ню, ниш і рідко ЗАБРУДИ́ТИ, уджу, удиш, док., перех.
1. Робити кого-, що-небудь брудним.
Пекельна смола пекла та забруднювала їх.. руки (Іван Франко, II, 1950,
128); — По піску навіть ліпше, — зважила вона, — а то
мокре пале листя шелестить так смутно... та й сукню
може забруднити, покаляти (Леся Українка, III, 1952, 666);
Обережно, щоб не забруднити папірця, Надя взяла
його за кутики й почала читати (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961,
132);
// Розчиняти, розпилювати (у воді, повітрі і т. ін.)
речовину, що надає чому-небудь брудного кольору або
робить його непридатним, шкідливим для
використання. Кисневі включення, які забруднюють метал, будуть
зникати, а продукт реакції — окис вуглецю —
екстрагуватися, тобто видалятися з металу (Наука і життя, 9,
1957, 6); Забруднити воду.
2. перен. Позбавляти моральної чистоти, ганьбити кого-, що-небудь; споганювати. [Яків:] Гей, Вартоломею, людоїде! Забруднив ти душу твою кривдою великою (Марко Кропивницький, III, 1959, 64); Актриса не почувала за собою ніякої вини. Адже вона нічим не забруднила своє сумління (Вадим Собко, Запорука.., 1952, 20).