в означеннях
Тлумачення, значення слова «забриніти»:

ЗАБРИНІТИ, нить, док.

1. Почати бриніти; зазвучати, задзвеніти. Аж тут король Едвард спинивсь, І сурма забриніла (Леся Українка, I, 1951, 352); В тон басові тихенько забриніли десь шибки... (Степан Васильченко, I, 1959, 204); Саме для неї нечуваними ще звуками забриніла його гітара (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 53);
//  Почати лунати, стати чутним (про звук, голос, пісню і т. ін.). Забринів за звуком звук (Павло Грабовський, I, 1959, 396); З хуртовини обізвалися звичайні сумовиті і незвичайні селянські голоси, І забриніла найулюбленіша пісня Лисенка: «Та нема гірш нікому, як тій сиротині» (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 12);
//  чим. Почати викликати звуки. Налетів звідкись раптовий вихор, забринів шибками у віконній рамі (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 254);
//  Задзижчати (про комах). Забриніли в веснянім повітрі мухи (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 75);
//  Задзюрчати (про воду). Зашуміли гори, забриніли води (Іван Франко, XIII, 1954, 259); День народився чистий, ясний. Вітер втих. І враз забриніли струмочки (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 208).
 У (в) голові забриніло, безос. — у голові зашуміло. В голові в мене забриніло вже, а на серці заскребли такі миші, що, здається, зроду ще так не скребли (Марко Вовчок, VI, 1956, 257).

2. перен., у чому, на чому. Почати виявлятися у голосі, словах, очах і т. ін. У голосі його забриніли владні нотки (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 51);
//  чим. Почати виражати що-небудь. Почула вона серцем гіркую правду, і тихим, безнадійним смутком забриніли останні слова пісні (Степан Васильченко, I, 1959, 132); Забринів слізьми її голос (Андрій Головко, II, 1957, 200); Сміхом забриніли очі в Лодиженка (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 142).

3. Почати дрижати. Чорні очі її відірвалися від кофейника.. Ледве помітно забриніли повіки (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 241).

4. перен. Яскраво вирізнитися, виділитися своїм кольором під час цвітіння, дозрівання (про квіти, плоди). Квітки забриніли на полі (Словник Грінченка).

5. перен. Почати блищати, виділитися блиском. Зінько похилив мовчки голову, і сльози забриніли в його очах (Борис Грінченко, II, 1963, 484); Знову сонце забриніло на вечірньому прузі (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 309).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 28.

Коментарі (0)