ЗАБУВАТИ, аю, аєш, недок., ЗАБУТИ, уду, удеш, док., перех. і неперех., також із спол. що, як і т. ін.
1. Переставати пам'ятати кого-, що-небудь, не зберігати
в пам'яті. Не загубіть листа, бо такої чудної адреси
неможливо запам'ятати, я сама її раз у раз забуваю
(Леся Українка, V, 1956, 52); А він канув, провалився; Його
вже й забули, Чи й був коли? (Тарас Шевченко, II, 1953, 79);
Один купець, — забув, як звати, — Із ярмарку багато
грошей віз (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 142); Буде вже інший
давати Колі уроки. — Він з вами забув і те, що знав
(Андрій Головко, II, 1957, 414);
// Розучуватися робити
що-небудь. На криласі не вміє [Симеон] співати, І псалтиря
забув читати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 175); — Я колись грав
[на гуслях], та вже забув (Нечуй-Левицький, III, 1956, 46).
♦ Забувати (забути) дорогу (стежку) куди —
переставати відвідувати кого-, що-небудь. — Наш шановний
зоотехнік забув і дорогу на ферму (Ярослав Гримайло, Незакінчений
роман, 1962, 11); Забувати (забути) лік див. лік 1;
Забувати [забути] про все [на світі] — не думати, не
згадувати про навколишнє, цілком зосереджувати свою
увагу тільки на кому-, чому-небудь. — Грицю! мій любий,
мій єдиний! — припадаючи до його, мовила вона,
забуваючи про все на світі (Панас Мирний, III, 1954, 251);
Загальне бенкетування [на Січі] мало в собі щось чарівниче.
Юнаки оглядалися на всі боки, забувши про все на світі
(Олександр Довженко, I, 1958, 228); Забувати (забути) [самого] себе
(про себе, за себе) — занедбувати себе, ставати
байдужим до своїх інтересів. Він для неї [удови] і матір
стару і самого себе забуває... (Марко Вовчок, I, 1955, 221);
Забула смерть про кого-небудь — хтось дуже довго
живе. — Забула десь і тая смерть про мене, —
Зітхнувши тяжко, він [дідок] озвавсь (Леонід Глібов, Вибр., 1954, 87);
Забути думати див. думати; Забути язика в роті —
мовчати, розгубившись. Андрій з ляком дивився на
Ґудзя. Він навіть язика забув у роті (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
35); Не забути до нових віників — те саме, що До
нових віників пам'ятати (див. віник). [Лукерія
Степанівна:] Другий так би вихворостив тебе
на всі боки, що й до нових віників не забула б (Марко Кропивницький,
II, 1958, 296); Не забути довіку (до могили, до смерті,
повік і т. ін.) — пам'ятати завжди, вічно. — Прощай,
Нимидоро! Згадуй мене, моє серце, вірними словами та
дрібними сльозами, а я тебе, доки живий буду, довіку
не забуду (Нечуй-Левицький, II, 1956, 194); Хто пройшов бої і
пожарища, Той повік не забуде, ні, Фронтового свого
товариша (Степан Крижанівський, Під зорями.., 1950, 13).
2. Робитися, бути байдужим до кого-, чого-небудь,
переставати думати про кого-, що-небудь. — Поки
співаєш на калині, То й весело мені, і забуваю я Свою
недоленьку, життя своє погане (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 24);
Вустимко враз забуває про зозулю і.. біжить до хати
(Іван Багмут, Опов., 1959, 10); Важка образа ворухнулася
тоді в серці Оксена, він хоч і промовчав, але забути її
не міг (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 75);
// Втрачати стосунки,
зв'язки з ким-небудь, цуратися кого-небудь. Терлецькі
просили його не забувати їх і приїздити до їх [них]
частіше (Нечуй-Левицький, III, 1956, 48); Коли матимете охоту
і вільний час — напишіть до мене і взагалі не забувайте
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 313);
// Втрачати почуття
кохання до кого-небудь. — Промов мені, милий, хоч
словечко! — і вчора, і позавчора тебе не було. Коли
забуваєш мене, скажи щиру правду (Марко Вовчок, I, 1955, 50);
— Де милий-серденько? Чи жив, здоров, чи він любить,
Чи забув-покинув? (Тарас Шевченко, I, 1963, 58); — До інших
з лиха надумався учащати, до однієї вчительки
причепився, щоб забути тебе (Михайло Стельмах, I, 1962,
476);
// Переставати відчувати вдячність, пошану і т. ін. до
кого-небудь. Не забули ми, — й ніколи не забудем, — Тих,
хто з війни додому не прийшов (Іван Нехода, Сонце.., 1947, 15);
Визволені не можуть забути визволителів (Олесь Гончар,
III, 1959, 340).
3. Не брати з собою, залишати що-небудь через
неуважність. [Андромаха:] Чого тобі, Кассандро?
Ти, здається, забула вчора в мене веретено? (Леся Українка,
II, 1951, 262); Брянський уважно вислухує рапорт,
питає, чи не забули часом лопат на місці роботи
(Олесь Гончар, III, 1959, 24);
// з інфін. Не робити чого-небудь
через неуважність. Як тільки забували зачинить
двері, крізь них влітала з сіней зозулястенька курка
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 273); Олена як крикне: — Ох, я дурна
та божевільна! Забула зайти до шевця (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 44); — Ага! Демид! Не забудь же всипати в ясла
пшениці, та найліпшої, чув? (Олександр Довженко, I, 1958, 221);
// тільки недок., з інфін. і част. не. Завжди
використовувати нагоду зробити, сказати що-небудь.
Розмовляючи з ким-небудь, вона ніколи не забувала додати, що
вона вчилась аж у столиці (Панас Мирний, IV, 1955, 335);
Ніколи не забувала [Маріцца] крадькома.. хрестити все,
за що Параскіца бралася (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 271); Коли
до нього приїздять товариші з полігона і після спеки
розкошують тут свіжою водою з колодязя, не забуває
молодий Горпищенко весело згадати добрим словом
того свого невідомого пращура, який цей колодязь викопав
у степу (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 56).
♦ Що ти (він, вона і т. д.) забув (забула, забули)
тут (там і т. ін.)? — про небажаність чиїх-небудь
відвідин або про відсутність бажання чи потреби йти,
їхати кудись. Піщани спершу не вірили. Чого вона
[генеральша] сюди приїде? Що вона тут забула? (Панас Мирний,
I, 1949, 193); — А на вулиці що я забула? Іграшки та
пустота (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 27).
4. Випускати з уваги кого-, що-небудь, не
враховувати чого-небудь. — У вас, мабуть, працює багато
робітників? — запитала Сахно.. — Не дуже, —
заперечив доктор Гальванеску. — Ви забуваєте, що в мене
геть усе механізовано (Юрій Смолич, I, 1958, 73); Як
угляділа її [Нимидору] Джериха, як побачила її рум'яне
лице, високий зріст, то забула навіть на той час про
багатирку Варку (Нечуй-Левицький, II, 1956, 181); [Едіта:]
Сину, ти забув, що ти молодший і говориш з гостем
(Леся Українка, III, 1952, 26); Павло Гречаний стояв собі біля
коней, опершись ліктями на полудрабок, і всі якось
забули про нього, і ніхто не підійшов, щоб попрощатися
з ним (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 295);
// Нехтувати ким-,
чим-небудь, не зважати на когось, щось. Він наостанку
порадив не забувати про фізичні вправи, що
загартовують тіло (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 122); Пізньою добою
Мокрина вернулась на хутір, забувши сором, забувши
за батька й матір і за все на світі (Нечуй-Левицький, II, 1956,
241); Аниця і собі зажурилася, забула й про вечерю,
не спить усю ніч (Лесь Мартович, Тв., 1954, 38); «Обкрадають!»
Ця думка довбнею вдарила по голові Терентія, і він,
забувши обережність, кинувся до того місця, де щойно
стояли коні (Михайло Стельмах, I, 1962, 502);
// Не згадувати,
не мати потреби, бажання пам'ятати; прощати. Я од
серця все вибачаю і все забуваю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 420);
[Йоганна:] Прошу тебе, забудь мені те слово, —
з твоєї волі я повік не вийду (Леся Українка, III, 1952, 165);
Я один. На столі телеграма: — Приїжджай. Я
забула. Я жду (Володимир Сосюра, I, 1957, 120);
// Занедбувати,
залишати без уваги кого-, що-небудь, переставати
займатися кимсь, чимсь. Сиротою зросла я, при чужині,
у людях. Хоч не було діла важкого, — так забували про
мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива я... (Марко Вовчок,
I, 1955, 102); Життя не жартувало зі мною, і доводилося
часом про літературні справи забувати (Степан Васильченко, IV,
1960, 47).