в означеннях
Тлумачення, значення слова «забувати»:

ЗАБУВАТИ, аю, аєш, недок., ЗАБУТИ, уду, удеш, док., перех. і неперех., також із спол. що, як і т. ін.

1. Переставати пам'ятати кого-, що-небудь, не зберігати в пам'яті. Не загубіть листа, бо такої чудної адреси неможливо запам'ятати, я сама її раз у раз забуваю (Леся Українка, V, 1956, 52); А він канув, провалився; Його вже й забули, Чи й був коли? (Тарас Шевченко, II, 1953, 79); Один купець, — забув, як звати, — Із ярмарку багато грошей віз (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 142); Буде вже інший давати Колі уроки. — Він з вами забув і те, що знав (Андрій Головко, II, 1957, 414);
//  Розучуватися робити що-небудь. На криласі не вміє [Симеон] співати, І псалтиря забув читати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 175); — Я колись грав [на гуслях], та вже забув (Нечуй-Левицький, III, 1956, 46).
Забувати (забути) дорогу (стежку) куди — переставати відвідувати кого-, що-небудь. — Наш шановний зоотехнік забув і дорогу на ферму (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 11); Забувати (забути) лік див. лік 1; Забувати [забути] про все [на світі] — не думати, не згадувати про навколишнє, цілком зосереджувати свою увагу тільки на кому-, чому-небудь. — Грицю! мій любий, мій єдиний! — припадаючи до його, мовила вона, забуваючи про все на світі (Панас Мирний, III, 1954, 251); Загальне бенкетування [на Січі] мало в собі щось чарівниче. Юнаки оглядалися на всі боки, забувши про все на світі (Олександр Довженко, I, 1958, 228); Забувати (забути) [самого] себе (про себе, за себе) — занедбувати себе, ставати байдужим до своїх інтересів. Він для неї [удови] і матір стару і самого себе забуває... (Марко Вовчок, I, 1955, 221); Забула смерть про кого-небудь — хтось дуже довго живе. — Забула десь і тая смерть про мене, — Зітхнувши тяжко, він [дідок] озвавсь (Леонід Глібов, Вибр., 1954, 87); Забути думати див. думати; Забути язика в роті — мовчати, розгубившись. Андрій з ляком дивився на Ґудзя. Він навіть язика забув у роті (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 35); Не забути до нових віників — те саме, що До нових віників пам'ятати (див. віник). [Лукерія Степанівна:] Другий так би вихворостив тебе на всі боки, що й до нових віників не забула б (Марко Кропивницький, II, 1958, 296); Не забути довіку (до могили, до смерті, повік і т. ін.) — пам'ятати завжди, вічно. — Прощай, Нимидоро! Згадуй мене, моє серце, вірними словами та дрібними сльозами, а я тебе, доки живий буду, довіку не забуду (Нечуй-Левицький, II, 1956, 194); Хто пройшов бої і пожарища, Той повік не забуде, ні, Фронтового свого товариша (Степан Крижанівський, Під зорями.., 1950, 13).

2. Робитися, бути байдужим до кого-, чого-небудь, переставати думати про кого-, що-небудь. — Поки співаєш на калині, То й весело мені, і забуваю я Свою недоленьку, життя своє погане (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 24); Вустимко враз забуває про зозулю і.. біжить до хати (Іван Багмут, Опов., 1959, 10); Важка образа ворухнулася тоді в серці Оксена, він хоч і промовчав, але забути її не міг (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 75);
//  Втрачати стосунки, зв'язки з ким-небудь, цуратися кого-небудь. Терлецькі просили його не забувати їх і приїздити до їх [них] частіше (Нечуй-Левицький, III, 1956, 48); Коли матимете охоту і вільний час — напишіть до мене і взагалі не забувайте (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 313);
//  Втрачати почуття кохання до кого-небудь. — Промов мені, милий, хоч словечко! — і вчора, і позавчора тебе не було. Коли забуваєш мене, скажи щиру правду (Марко Вовчок, I, 1955, 50); — Де милий-серденько? Чи жив, здоров, чи він любить, Чи забув-покинув? (Тарас Шевченко, I, 1963, 58); — До інших з лиха надумався учащати, до однієї вчительки причепився, щоб забути тебе (Михайло Стельмах, I, 1962, 476);
//  Переставати відчувати вдячність, пошану і т. ін. до кого-небудь. Не забули ми, — й ніколи не забудем, — Тих, хто з війни додому не прийшов (Іван Нехода, Сонце.., 1947, 15); Визволені не можуть забути визволителів (Олесь Гончар, III, 1959, 340).

3. Не брати з собою, залишати що-небудь через неуважність. [Андромаха:] Чого тобі, Кассандро? Ти, здається, забула вчора в мене веретено? (Леся Українка, II, 1951, 262); Брянський уважно вислухує рапорт, питає, чи не забули часом лопат на місці роботи (Олесь Гончар, III, 1959, 24);
//  з інфін. Не робити чого-небудь через неуважність. Як тільки забували зачинить двері, крізь них влітала з сіней зозулястенька курка (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 273); Олена як крикне: — Ох, я дурна та божевільна! Забула зайти до шевця (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 44); — Ага! Демид! Не забудь же всипати в ясла пшениці, та найліпшої, чув? (Олександр Довженко, I, 1958, 221);
//  тільки недок., з інфін. і част. не. Завжди використовувати нагоду зробити, сказати що-небудь. Розмовляючи з ким-небудь, вона ніколи не забувала додати, що вона вчилась аж у столиці (Панас Мирний, IV, 1955, 335); Ніколи не забувала [Маріцца] крадькома.. хрестити все, за що Параскіца бралася (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 271); Коли до нього приїздять товариші з полігона і після спеки розкошують тут свіжою водою з колодязя, не забуває молодий Горпищенко весело згадати добрим словом того свого невідомого пращура, який цей колодязь викопав у степу (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 56).
Що ти (він, вона і т. д.) забув (забула, забули) тут (там і т. ін.)? — про небажаність чиїх-небудь відвідин або про відсутність бажання чи потреби йти, їхати кудись. Піщани спершу не вірили. Чого вона [генеральша] сюди приїде? Що вона тут забула? (Панас Мирний, I, 1949, 193); — А на вулиці що я забула? Іграшки та пустота (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 27).

4. Випускати з уваги кого-, що-небудь, не враховувати чого-небудь. — У вас, мабуть, працює багато робітників? — запитала Сахно.. — Не дуже, — заперечив доктор Гальванеску. — Ви забуваєте, що в мене геть усе механізовано (Юрій Смолич, I, 1958, 73); Як угляділа її [Нимидору] Джериха, як побачила її рум'яне лице, високий зріст, то забула навіть на той час про багатирку Варку (Нечуй-Левицький, II, 1956, 181); [Едіта:] Сину, ти забув, що ти молодший і говориш з гостем (Леся Українка, III, 1952, 26); Павло Гречаний стояв собі біля коней, опершись ліктями на полудрабок, і всі якось забули про нього, і ніхто не підійшов, щоб попрощатися з ним (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 295);
//  Нехтувати ким-, чим-небудь, не зважати на когось, щось. Він наостанку порадив не забувати про фізичні вправи, що загартовують тіло (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 122); Пізньою добою Мокрина вернулась на хутір, забувши сором, забувши за батька й матір і за все на світі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 241); Аниця і собі зажурилася, забула й про вечерю, не спить усю ніч (Лесь Мартович, Тв., 1954, 38); «Обкрадають!» Ця думка довбнею вдарила по голові Терентія, і він, забувши обережність, кинувся до того місця, де щойно стояли коні (Михайло Стельмах, I, 1962, 502);
//  Не згадувати, не мати потреби, бажання пам'ятати; прощати. Я од серця все вибачаю і все забуваю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 420); [Йоганна:] Прошу тебе, забудь мені те слово, — з твоєї волі я повік не вийду (Леся Українка, III, 1952, 165); Я один. На столі телеграма: — Приїжджай. Я забула. Я жду (Володимир Сосюра, I, 1957, 120);
//  Занедбувати, залишати без уваги кого-, що-небудь, переставати займатися кимсь, чимсь. Сиротою зросла я, при чужині, у людях. Хоч не було діла важкого, — так забували про мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива я... (Марко Вовчок, I, 1955, 102); Життя не жартувало зі мною, і доводилося часом про літературні справи забувати (Степан Васильченко, IV, 1960, 47).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 30.

Коментарі (0)