в означеннях
Тлумачення, значення слова «забуватися»:

ЗАБУВАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ЗАБУТИСЯ, удуся, удешся, док.

1. розм. Те саме, що забувати. — Прощай же! швидше убирайся, Обіцянки не забувайся (Іван Котляревський, I, 1952, 67); — Ти, відай, не забулася за Йвана? (Леся Українка, III, 1952, 738); Цікава Степанида язика прикусила, забулася пісень (Любов Яновська, I, 1959, 335); — Чи я в тебе з лиця спала, чи брови зносилися, чи робити забулася? (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 60); — Нащо ти кланяєшся стовпам? — питається в його Улас. — А для того, щоб не забутись, як треба кланяться людям, — каже Юрко (Нечуй-Левицький, III, 1956, 289); — Хто це забувся відра? — питає вона мене (Нечуй-Левицький, II, 1956, 13); Зося, приплющивши очі, аж вростає в тин і навіть забувається перекинути через нього своє горня (Михайло Стельмах, I, 1962, 541); Їх [хмари] розвішала весна-господиня, як коштовну білизну, та й забулася познімати (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 8); В азарті він забувався, що Черниш не ленінградець і не все розуміє, про що йде мова (Олесь Гончар, III, 1959, 240); Коли б завмерло стала [дівчина] — за шедевр монументу краси дівочої визнав би [Саїд] й, забувшись про умовності живого світу, впивався б спогляданням (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 127).

2. Виключатися в думках з навколишньої дійсності, переставати думати про те, що хвилює, турбує і т. ін. Чоловік іноді, на якусь мить, забувається: дійсність здається тяжким сном (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 180); Хлипаючи та обтираючи сльози, вона забулась зовсім (Іван Франко, V, 1951, 284); Забудусь! в тиші раювання Нехай мовчать уста мої! (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 242); Їй пощастило на якийсь час забутися, ніби розчинити свою тривогу у силі-силенній дрібних, але заспокійливих справ (Вадим Собко, Справа.., 1959, 144).

3. Починати дрімати, впадати в сон. Сон її розбирав чи неміч очі закривала?.. Одарка, побачивши, що стара дедалі почала забуватися, попрощалася й пішла (Панас Мирний, III, 1954, 131); Прихилилася й забулась, У дрімоті їй приснилось, Що з її малими дітьми Несподіване зробилось (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 373); Прокидається Іванко і до ранку не спить. Тільки на світанку трохи забудетеся (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 133).
 Забутися сном — заснути. Дзвенять у скло колючі віти.. Я не забудусь більше сном (Володимир Сосюра, II, 1958, 170).

4. Недостойно поводитися; говорити що-небудь, не відповідне своєму становищу. Кинувся [доктор] до Целі, щоб обняти її в свої могучі рамена.. — Ні, пане. — сказала, — не забувайтеся! Сидіть (Іван Франко, II, 1950, 334); — Сподіваюсь, не ви будете мене вчити нехтування «словами».. — Почервоніла [актриса] і блиснула на нього [поета] очима: — Ви забуваєтесь! (Леся Українка, III, 1952, 701);
//  Не стежити за собою, втрачати контроль над собою. Мав він неприємну звичку, розмовляючи, забуватися і бризкати слиною на співбесідника (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 139); Я відчувала такий сильний голод, такий вовчий апетит до всього того, що було на столі, що не витримала і — забулася (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 542).

5. Не триматися, не зберігатися в пам'яті. А не вспієш край свій кинуть, Туга зараз забере; Спогадання роєм линуть, Забувається все зле (Павло Грабовський, I, 1959, 622); — Неграмотному треба все в голові тримати, часом і забудеться, а грамотний записав — папір не голова — з нього не втече (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 451);
//  безос. Ставало тоскно. Дитяче зневір'я почало лякати мене. Забувалося, де ми йдемо і куди (Степан Васильченко, I, 1959, 310).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 31.

Коментарі (0)