ЗАБИВАТИ, аю, аєш, недок., ЗАБИТИ, б'ю, б'єш, док.
1. перех. Б'ючи по якомусь предмету, вганяти,
заглиблювати в що-небудь; вбивати. Кілочки в землю
забивали, На знак, де військові стоять (Іван Котляревський, I, 1952,
282); Артьомов у здоровій руці уміло тримав
маленький молоточок й обережно, щоб не розбити шибку,
забивав у раму цвяхи (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 148);
Потім вони забили дві палі з бантиною для кодол
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 226); — Його [гак] батько власними
руками викував і забив сюди ще не за нашої пам'яті
(Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 139);
// Ударами, різкими
поштовхами вганяти, заганяти куди-небудь. * Образно.
Запроданко-доле! Ти мене згубила: У тісний куточок
Голодом забила (Павло Грабовський, I, 1959, 203).
♦ Забити гол див. гол; Забити клин див. клин.
2. перех. Прибиваючи дошки, щити і т. ін.,
закривати наглухо отвір, прохід і т. ін. У саду в бригаді
дівчата за роботою.. Вкладають [яблука] у ящики. Тут же
їх забивають і вантажать на машини, на підводи
(Андрій Головко, I, 1957, 447); Чіпчину хату опечатали,
забили (Панас Мирний, I, 1949, 414); Здавалося, що пожильці
повиїжджали з своїх квартир, забивши вікна дошками
(Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 65).
♦ Забивати (забити) в кайдани (колодки і т. ін.) —
накладати на кого-небудь кайдани, колодки,
заклепуючи їх. Уже на третьому полі Турки-яничари
ловили [Степана], До стовпа в'язали,.. В кайдани забили
(Тарас Шевченко, I, 1951, 286); В Скрипчинцях вже ловили
некрутів і забивали в колодки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 192).
3. перех., розм. Заповнювати що-небудь цілком.
— А я довго при батькові не буду.., — безжурно говорить
Клим і до самого краю забиває рот немудрою закускою
(Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 124); Ніч була темна.
Двір на Горі й усі кінці забили люди (Семен Скляренко, Святослав,
1959, 401);
// безос. Замело хати до стріх, забило вулиці
врівень з тинами, тільки паколи з снігу стирчать
(Андрій Головко, II, 1957, 316);
// Вставляючи, вбиваючи,
всовуючи що-небудь, заповнювати, закривати отвір, щілину
і т. ін. Дрючки, оковані в залізо, пильно забивають дірки,
зроблені палями в землі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 226); Простір
між стіною й тином забивали глиною (Дерев'яне зодчество України, 1949, 58); Хтось вхопив мою голову і мокрою
ганчіркою забив уста (Мирослав Ірчан, I, 1958, 301);
// Наповнювати
що-небудь, перешкоджаючи його дії, функціонуванню
і т. ін. В повітрі з'явилися рухомі стовпи мошки, вона
забивала ніздрі, лізла в очі (Петро Панч, Гомон. Україна,
1954, 196); Багаті на пісок свердловини не можна
герметизувати. Пісок заб'є всі скрубери й чани,
забруднить нам нафтопровід (Олесь Донченко, II, 1956, 330).
♦ Забивати (забити) голову чим — обтяжувати,
перевантажувати пам'ять чим-небудь непотрібним,
зайвим. Стара школа.. змушувала людей засвоювати масу
непотрібних, зайвих, мертвих знань, які забивали
голову і перетворювали молоде покоління в підігнаних під
загальний ранжир чиновників (Ленін, Зі, 1951, 250);
Забити собі в голову що — вперто дотримуватися
якогось переконання, думки, погляду (перев.
неправильного). Ще забила вона собі в голову, що вже не побачить
на цім світі сина (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 146).
4. перев. док., перех. Внаслідок удару ушкодити яку-небудь частину тіла; побити. — Ох! нога болить! Ох, лишенько, забив ногу! (Панас Мирний, I, 1954, 259); Вася в ту ж мить перелетів через поруччя в садок, впав, боляче забив собі коліно (Вадим Собко, Скеля.., 1961, 36).
5. перех. Позбавляти життя, убивати кого-небудь.
Попадавсь їм багач у руки — вони його оббирали,
попадався вбогий — вони його наділяли; нікого не забивали,
не різали (Марко Вовчок, I, 1955, 358); Ой упала Бондарівна
близько перелазу — забив, забив пан Коньовський з
рушниці одразу! (Павло Чубинський, V, 1874, 427); Вдарив Іван мечем,
забив хижого яструба, а сам пішов далі (Анатолій Шиян, Іван —
мужицький син, 1959, 64);
// Убивати на м'ясо (набойні,
під час полювання і т. ін. — тварин). В інтересах як
держави, так і колгоспів недоцільно забивати велику
рогату худобу живою вагою менше 350 кілограмів
(Наука і життя, 2, 1960, 31); Марко зауважив, що перш ніж
забивати порося, треба розшукати сіль (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
352); — Ех, шкода! — зітхнув Рудик. — Якби можна,
забив би я оце парочку диких гусей та засмажив на
маслі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 199).
♦ Забивати (забити) дух (дихання і т. ін.): а)
позбавляти можливості вільно дихати. Руки їй боліли від
важких ножиць, сморід овечого поту, гною і бруду з дрібним
сухим пилом від вовни забивали їй дух (Зінаїда Тулуб, В степу..,
1964, 145); б) (безос.) — утруднюється, припиняється
дихання (від бігу, швидкої їзди, хвилювання і т. ін.).
— Я люблю прудку проїздку, так щоб коні летіли, як
птиці, щоб аж дух забивало, — сказала Батя (Нечуй-Левицький,
IV, 1956, 105); Зінька так і припала до дверей, дихання
забило їй (Андрій Головко, II, 1957, 176); Хоч забий — про
неможливість що-небудь зробити, зрозуміти. Нічого не
розумію, хоч забий ! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 257).
6. перех., перен. Доводити до отупіння, позбавляти
здатності чинити опір; затуркувати. Так забили бідну
дитину, що вона вже всього боїться (Словник Грінченка).
♦ Забивати (забити) баки див. баки 2; Забивати
(забити) памороки див. памороки.
7. перех., розм. Перевищувати, перевершувати
силою, кількістю, ростом і т. ін.; заглушувати.
Забиваючи запах розкислої глини хат, могутньо тягло
звідусіль прісними запахами весни (Олесь Гончар, Таврія, 1952,
18); Швидше починала шумувати в ньому парубоцька
кров, забиваючи навіть те тяжке почуття, яке він
виніс після зустрічі з Лукеркою (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 39);
Як грюконе з шести гармат вибух — громом забив
враз його голос (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 52); Спочатку
вони [рослини] самі себе глушили, а потім їх бур'яни
забили (Остап Вишня, I, 1956, 433);
// перев. чим. Позбуватися
чого-небудь. — Заб'ю лихо тропаком, затопчу ногами!
(Нечуй-Левицький, I, 1956, 98); Монотонно рахував Ізмаїл,
намагаючись цим забити всі останні думки (Вадим Собко,
Кавказ, 1946, 33).
8. перех., розм. Гасити різкими рухами, ударами (вогонь). Чабани забивають огонь свитами (Словник Грінченка); Чайченко руками забив вогонь (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 174).
9. тільки 3 ос. неперех., розм. Проникати, потрапляти куди-небудь (про дощ, сніг і т. ін.). Ніхто не мав охоти сидіти скраю, бо там забивав дощ (Микола Трублаїні, Мандр., 1938, 123); Низька, темна [споруда], повернутися ніде, ще й вітер в усі шпарини забиває (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 6); У камеру забив цілющий струмінець прохолоди (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 224).
10. тільки док., неперех. Почати бити (у 1, 5, 6, 9,
10 знач.). Неподалік хрипло загорланив, забив крилами
півень (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 109); Забили в бубни
край села, Заграла музика (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 31);
Тої ж миті Саранчук, видко, просто руками схопився
за било і забив у дзвін (Андрій Головко, II, 1957, 354); Вже
забили фашистські міномети і гармати. Вже бойова
тривога піднімає волдатів до бою (Іван Цюпа, Вічний вогонь,
1960, 30); Але куля зла і гострозора перетнула
хлопчикові біг.. Кров забила чорними струмками й розплилась
біля обличчя й рук... (Володимир Сосюра, Так ніхто.., 1960, 25);
Стійкі пахощі чогось смачного ще міцніше забили в ніздрі
(Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 91).
♦ Забити джерелом — почати дуже активно,
бурхливо виявлятися. Народна творчість забила особливо
могутнім джерелом після XX з'їзду КПРС (Комуніст України,
1, 1959, 37); Забити тривогу — відчувши небезпеку,
вдатися до певних заходів. Якось випав сніг.. Забили
в колгоспі тривогу. Треба було буряки рятувати (Колгоспник України, 1, 1961, 63).
11. перех. Док. до бити 8, 14.
Забити олію — видавити, добути олію з насіння.
Оце забив олію! (Олесь Гончар, II, 1959, 214).
♦ Забити поклони, заст. — низько, до землі,
вклонитися. І забив він три поклони (Степан Руданський, Тв., 1956, 74);
Забити руки — потиснути один одному руку на знак
згоди (під час продажу-купівлі). От забили вони руки,
запили той могорич, Та й уклались спочивати (Іван Манжура,
Тв., 1955, 225).