Словник української мови

ЗАЧУ́ЧВЕРЕНИЙ, а, е, розм. Який зачучверів; захирілий, зачахлий. Із лісу кільцем з'являється облава: зачучверені, обірвані люди з кіллями, косами та ціпами (Степан Васильченко, III, 1960, 435); — Може, він, оцей Кальницький, і переганяв якихось там зачучверених коней, а обігнати рисачку... Та у слободі іншої такої не знайдеш (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 138);
//  Дуже закошланий. Данило Скуйбіда, молодий, з чорною зачучвереною бородою, запнутий шевським фартухом, сидів на низенькому стільчику (Гордій Коцюба, Перед грозою, 1958, 26).