ЗАЧУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зачути 1, 2. Мені пригадалися зачуті часом розмови кузинок про офіцерів, про їх неморальне життя (Іван Франко, III, 1950, 105); Марія не могла вловити кожне слово. Та з першого ж зачутого речення: «Не здаватися — з-за океану нам допоможуть», — здогадалася, з ким Кавулі [куркулі] засіли на раду (Ірина Вільде, Троянди.., 1961, 294).