ЗАДЕРИ́КУВАТИЙ, а, е.
1. Який часто вдається
до бійки, сварки, глузування з інших; задирливий;
протилежне спокійний, урівноважений.
Грицько хотів був щось сказати, але не сказав.. Він
не любив заводитись і не задерикуватий був (Борис Грінченко, Без
хліба.., 1958, 45); Молоді, задерикуваті півні клювали
один одного в голови (Олесь Донченко, Ю. Васюта, 1950, 12);
// Який виражає задерикуватість, зухвалість.
Вигляд у нього був якийсь по-цапиному задерикуватий,
гоноровитий (Олесь Гончар, II, 1959, 186); Лице її стало
задерикуватим і презирливим. З таким виглядом вона мало
не завжди розмовляла з Петушеком, коли той бував
незадоволений з неї (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 43); Він
не образився на задерикувате поводження матроса з
блакитними очима (Петро Панч, II, 1956, 273); * Образно.
На луках паслися білі вівці і баранці з задерикуватими
ріжками (Оксана Іваненко, Вел. очі, 1956, 40).
2. Запальний, завзятий. Ще не встиг придивитися
гестапівець до цього другого, кучерявого і задерикуватого
усміхненого хлопця, як просто біля нього обізвалися
ще два голоси (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 45); Їй прийшла в
голову задерикувата думка. А що як зразу ж піти до
Ауера і.. сказати про те, що їй потрібен помічник
(Антон Хижняк, Тамара, 1959, 86);
// Який виражає запал,
завзяття. «Що ж воно таке?» — прислухався [Тимофій]
до хвилюючого трепету, не зводячи зору з
по-молодечому задерикуватого, веселого і впевненого обличчя
червоноармійця (Михайло Стельмах, II, 1962, 187); Очі в неї
прищулені, вії довгі, золотисті, губи грають веселою,
задерикуватою посмішкою (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 220); З
приймача раптом залунала весела музика. У хаосі різких
дисонансів важко було вловити мелодію, але ритм був
веселий, задерикуватий, зухвалий (Вадим Собко, Срібний
корабель, 1961, 7); Задзвонив дзвіночок. І в Ковалівській школі
він був теж дзвінкоголосий і закличний, веселий і
задерикуватий (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 47).