в означеннях
Тлумачення, значення слова «задубіти»:

ЗАДУБІТИ, ію, ієш і рідко ЗАДУБНУТИ і ЗАДУБТИ, бну, бнеш; мин. ч. задубів, рідко задубнув і задуб, ла, ло; док.

1. Стати твердим, жорстким. Десять неділь пізніше земля задубіла (Ольга Кобилянська, II, 1956, 224); Гнат сьорбнув страви. Юшка була холодна, бараболя тверда. — Задубіла, — промовив він крізь зуби, відсуваючи миску (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 28); Дівчата, певне, давно вже були біля води, бо одежа задубіла на них (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 157).

2. Втратити гнучкість, рухливість (від холоду, страху, напруження і т. ін.). — Беруся я до люльки. Та ба! Язик задубів, став лубом, у горлі пече (Лесь Мартович, Тв., 1954, 278); Холод так діймав, що руки й ноги зовсім задубіли (Микола Трублаїні, Глиб. шлях, 1948, 191); І мороз — аж дихати важко. В такий мороз дві години простояти на місці — геть чисто задубнеш (Андрій Головко, II, 1957, 353);
//  безос. Мати похапцем витерла її [сльозу], щоб приховати від сина, але він уже побачив, і в грудях у нього задубіло (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 402);
//  перен. Заціпеніти, завмерти в якомусь одному положенні. Хвилюючи, плив дивний спів. Васюта, вчувши голос той, затрясся зразу, задубів (Іван Франко, XIII, 1954, 37); Пріська злякалася, притаїлася на рундуку.. і, скорчившись якомога більше, наче задубла на місці (Любов Яновська, I, 1959, 244).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 116.

Коментарі (0)