ЗАДУМУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАДУМАТИ, аю, аєш, док.
1. перех., також з інфін. Планувати, вирішувати, мати намір щось зробити. — Там задумують таке, щоб само й на кіш насипало, само зсипало, вивертало, у діжі складало, вчиняло й пекло (Панас Мирний, I, 1954, 194); Задумала Орлиха свого Василя одружити (Марко Вовчок, I, 1955, 80); Тарас розумів, що його вчитель задумав велику картину (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 157).
2. неперех. Зупинятися в думках на чому-небудь; вибирати щось. Куди голова задумала, то туди й ноги несуть (Номис, 1864, № 6681); Торгує було [Макуха], знаєте, дьогтем, сіллю, часом хлібом і всячиною, чим задумає (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 254).